На шляху татарської навали
Вибір місця монастиря, враховуючи обстановку кінця XVII століття, не можна було назвати вдалим. Обитель нерідко піддавалася нападам татар. При ігумені Тихоне монастир залишила частина братії. Вони вирушили в більш спокійні місця – на захід від річки Дону. Там, над річкою Псел, втікачі заснували монастир, до якого не могли дотягнутися непрохані гості із Золотої Орди.
Влітку 1770 року ченці Дивногорський обителі стали свідками боїв між козаками під керівництвом Степана Разіна і царськими військами. Тут розгорталися головні події Селянської війни. Повстанцям був нанесений сильний удар. Вони покинули берег Дону. Але спокій послушникам Дивногорського монастиря відхід повстанців не приніс.
Ченцям, які залишилися в обителі незважаючи на небезпеку з боку татар, довелося навчитися основам самооборони. На дзвіниці вони встановили залізні і мідні трубки. У разі небезпеки поспішно ховалися в печері, яка мала кілька виходів. В 1677 році на монастир знову напали татари, після чого ченці довго відновлювали свої споруди.
