Тюремне життя
Рішення про відбуття строку покарання у Алькатрасі не видавалося судами. Сюди злочинці потрапляли з інших в’язниць за свої особливі «відмінності». Після того як Алькатрас перейшов у відання Міністерства юстиції, правила тут зазнали корінних змін. Наприклад, кожному ув’язненому виділили власну камеру. Крім того, злочинці мали мінімальними привілеями, дозволяли їм отримувати воду та їжу, одяг, медичну та зуболікарську допомогу. Особисті речі мати категорично заборонялося. Тому, хто бажав поспілкуватися з відвідувачами, взяти книгу з тюремної бібліотеки або написати листа, потрібно було заслужити це право бездоганною поведінкою і працею. При цьому до робіт не допускалися ті злочинці, які вважалися порушниками дисципліни. У разі найменшої провини привілеї тут же знімалися.
В Алькатрасі перебували під забороною будь-які ЗМІ, в тому числі й газети. Написані ув’язненими листи підлягали коригуванню тюремним чиновником.
На переведення ув’язнених в Алькатрас мав право будь-який начальник, який очолював одну з федеральних в’язниць. Сюди, незважаючи на сформовану думку, направляли не тільки гангстерів. Містилися в цій в’язниці на острові і ті, хто становив особливу небезпеку. Наприклад, з інших в’язниць в Алькатрас направляли втікачів і бунтарів, а також тих, хто постійно прагнув до порушення режиму. Зрозуміло, серед злочинців були на острові і гангстери, але в більшості своїй вони, як правило, засуджували до смертної кари.
Починався тюремний день з підйому о 6 год 30 хв. Далі протягом 25 хвилин ув’язнені повинні були прибрати в камері, після чого їм необхідно було підійти до решітці для переклички. В 6 год. 55 хв., якщо всі були на місці, двері відкривалися і злочинців вели до їдальні. Для прийняття їжі їм відводилося 20 хвилин. Після цього в’язні вишикувалися в шеренгу і отримували тюремні роботи.
Все життя цих людей перетворювалася в одноманітний рутинний цикл, який не підлягав жодним змінам протягом багатьох років. Самий великий коридор, який перебував у корпусі, укладені назвали «Бродвеєм», а найбільш бажаними для них були камери, розташовані вздовж цього проходу, але тільки на другому ярусі. Вони були теплими, і повз них ніхто не проходив.
Призначений керувати Алькатрасом Джонстон на початковому етапі своєї роботи дотримувався політики тиші. Багатьма в’язнями це розцінювалося як найважче покарання. У зв’язку з цим вони скаржились і вимагали його скасування. Говорили, що кілька чоловік з числа злочинців з-за цієї політики навіть зійшли з розуму. Пізніше таке правило було скасовано, що стало одним з небагатьох змін змісту на острові.
Східне крило в’язниці було відведено для одиночних камер-ізоляторів. Туалет в них являв собою звичайну дірку, слив якої управлявся охоронцем. Злочинців розміщували в таких камерах без верхнього одягу, виділяючи їм досить мізерний пайок. Двері ізоляторів мали вузьку щілину, через яку укладеним видавали їжу. Камера завжди була закрита, а людина в ній перебував у темряві. Поміщали в ізолятор на 1-2 дні. В ньому було дуже холодно. Матрац ж видавали лише на ніч. Перебування в цьому крилі вважалося самим суворим покаранням за погану поведінку і серйозні порушення. Потрапити сюди боявся кожен ув’язнений.
