Виключно за ГОСТОМ
Взуття стала потихеньку набувати актуальності, і кеди в СРСР стали робити в маленьких обсягах. Незабаром після молодіжного фестивалю був затверджений ГОСТ на ці вироби. Кеди в СРСР (на фото нижче) мали номер 9155-88.
Були в СРСР та іноземні аналоги спортивного взуття, тільки вони потрапляли на прилавки не з ліберальних США. Критеріями якості СРСР більше підходила взуття з Північної Кореї та Китаю. Швидше за все, тут була зав’язана політика. У 1968 році в країні з’явилися кеди з Фінляндії. Цікаво те, що їх завозили під брендом Nokia. Зараз ми знаємо цю торговельну марку як виробника мобільних телефонів. Логотип компанії, до речі, не змінився з 60-х років.
Кеди в СРСР проводилися у величезних обсягах. У 60-ті роки їх носили всі школярі, студенти одягали їх на картоплю. Чоловічі кеди в СРСР носили робітники на всіх будівництвах. Цю тенденцію можна помітити, подивившись радянські фільми. Жінки також носили цю взуття з задоволенням.
Якщо раптом пара порвалася, то купити заміну можна було в кожному магазині спорттоварів. В СРСР цих магазинів було багато. Чешки, які носили раніше на уроки фізкультури, добряче всім набридли. Кеди виявилися набагато зручніше.
Через десяток років після легендарного фестивалю, ця спортивна взуття дуже щільно увійшла в життя радянських громадян. У кед часів СРСР є ще одна назва. У 1979 році в романі Едуарда Лимонова «Це я, Едічка» вперше зустрічається назва «снікерси». Також популяризував назву Віктор Цой.
Ми пам’ятаємо кеди в радянському кіно. Їх носив Електронік, друзі Петрова і Васєчкіну. Навіть Кулька з «Простоквашино» вважав цю спортивну взуття. Але самим колоритним мультиплікаційним героєм у кедах був вовк з «Ну, постривай!».
