Про суб’єктивній стороні
Основною ознакою злочину є розумова діяльність людини, яка безпосередньо впливає на об’єкт і об’єктивну сторону. Наукові діячі у сфері кримінального права говорять про те, що суб’єктивна сторона характеризується не тільки внутрішніми переконаннями людини в момент підготовки і здійснення злочину, але і ставленням до скоєного. Крім того, суд з’ясовує, бажав чи підсудний настання тих чи інших наслідків, або не міг їх передбачити. Основним елементом суб’єктивної сторони злочину є вина, без наявності якої людина не може бути притягнутий до відповідальності. Якщо ж він все-таки причетний до вчиненого, однак даний ознака відсутня, то ситуація кваліфікується як нещасний випадок.
Вина являє собою психічне ставлення злочинця до вчинених дій. Даний ознака знаходить своє відображення у двох формах: умисел і необережність, кожен з яких характеризується наступними особливостями:
- У разі прямого умислу на вчинення діяння особа повинна усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій, наприклад, знати, що в результаті нанесення удару ножем в область серця настане смерть. Крім того, людина повинна передбачати і бажати настання даних наслідків. Дана форма є найбільш тяжкою і оцінюється дуже строго, так як всі дії були спрямовані саме на вчинення злочину.
- Непрямий умисел не є пом’якшувальною обставиною, однак відміну від вищезгаданого полягає в небажанні настання суспільно небезпечних наслідків, але в силу ситуації і обставин людина міг свідомо їх допускати. Наприклад, розмахуючи гострим ножем в натовпі, особа може, але не бажає заподіяти комусь біль, при цьому воно повинно розуміти, що в такому людному місці легко можна нанести сильний удар.
- Необережність є самостійною формою вини в кримінальному праві і виражається у вигляді легковажності і недбалості. У першому випадку особа передбачала настання шкідливих наслідків, однак в силу яких-небудь обставин наделось їх попередити або уникнути настання. Багато студентів юридичного факультету стикаються з проблемами при визначенні виду вини в разі необережності. Слід пам’ятати, що приклад легковажності виражається у виписці лікарем ліки, на яке у хворого алергія, однак, сподіваючись на стійкість організму, доктор все ж наказує пити саме цей препарат, не звертаючи уваги на аналоги. У сформованій ситуації у разі заподіяння шкоди здоров’ю в результаті вживання запропонованих таблеток відповідальність повністю покладається на посадову особу.
- Відміну від недбалості полягає в тому, що той самий лікар, погано навчаючись в інституті, в силу своєї неписьменності не міг збагнути і перевірити організм на алергічні реакції. За незнання він призначає препарат протипоказаний, у результаті чого людина втрачає працездатність і лягає в лікарню. У даному випадку лікар виявив недбалість, тобто не передбачав, не бажав настання наслідків, але в силу яких-небудь обставин міг і повинен був їх запобігти.
