В кінці листопада 1947 року, в зв’язку з наближенням терміну закінчення дії Британського мандата, виданого за три десятиліття до цього Лігою Націй, на території Палестини активізувалося протистояння між єврейськими і арабськими воєнізованими формуваннями, які прагнуть всіма силами захопити максимально більшу частину території і встановити контроль над внутрішніми комунікаціями. Розгорівся в результаті цього військовий конфлікт став початком першої арабо-ізраїльської війни, котра тривала до липня 1949 року.
Загострення попередніх суперечностей
Незважаючи на те, що поштовхом до початку збройного зіткнення стало цілком певна подія – висновок з Палестини британських військ, справжня причина першої арабо-ізраїльської війни закладена в багатовіковій боротьбі іудеїв за право розпоряджатися територією своєї історичної батьківщини. Ще з середини 30-х років, тобто задовго до закінчення дії мандата Ліги Націй, між арабами і євреями відзначалася конфронтація, яка носила характер уповільненої війни і не брала більш широких масштабів завдяки контролю, здійсненого миротворчими силами.
Однак у зв’язку з наближенням терміну виведення британських військ дії противоборствовавших сторін активізувалися, тим більше що в той період англійці, які готувалися до повернення додому, практично не втручалися в події, що відбуваються. Сформована обстановка послужила поштовхом до початку першого етапу арабо-ізраїльської війни, яка почалася ще до того, як єврейську державу було офіційно проголошено (це сталося 14 травня 1948 року).
Як розгорався конфлікт?
Початок першої арабо-ізраїльської війни проявилося в протиборстві між іррегулярними збройними формуваннями, виставленими як з однієї, так і іншої сторони. Єврейські війська були представлені частинами, що мали назви «Іргун», «Лехі» і «Хагана» (ця назва згодом закріпилося за всіма збройними силами країни), а арабів – «Армією священної війни» і «Визвольною армією».
Цей перший етап війни, який тривав, за оцінками істориків, до середини травня 1948 року, характерний тим, що євреї в основному обмежувалися відповідними бойовими діями, не прагнучи взяти ініціативу в свої руки. Однак після проголошення незалежності перша арабо-ізраїльська війна перейшла у нову фазу, коли постало питання про взяття під контроль всій території Палестини, виділеної згідно з рішенням ООН.
Співвідношення сил противників
З приводу чисельності єврейської армії в роки першої арабо-ізраїльської війни гранично точних даних немає, оскільки на різних етапах вона змінювалася за рахунок поповнення цивільними особами і добровольцями з інших країн. Проте прийнято вважати, що в листопаді 1947 року, тобто до початку активних бойових дій, Хагана досягала 15-17 тис. осіб. Крім того, за зброю взявся близько 20 тис. міських жителів, з яких було складено народне ополчення. До нього невдовзі приєдналися члени кількох масових молодіжних організацій та майже тисяча співробітників допоміжної поліції – структури, перш перебувала у підпорядкуванні британських властей.
Ці дані відносяться до початкового етапу першої арабо-ізраїльської війни. До травня наступного року чисельність єврейської армії значно зросла і, на думку істориків, становила 50 тис. осіб, що майже в п’ять разів перевищувала кількість арабів, на боці яких воювали також і добровольці, які прибули до Палестини з країн мусульманського світу.
Завдання, що стояли перед ворогуючими арміями
Які ж конкретні цілі переслідували протиборствуючі сторони в початковий період першої арабо-ізраїльської війни? Коротко їх можна звести до наступних завдань. Араби намагалися всіма силами відрізати Єрусалим від прибережній частині країни, на якій перебувала основна частина єврейських поселень. Для цього ними була заблокована дорога, ведуча до столиці. Євреї ж надали їм шалений опір, але домогтися повного успіху не змогли.
Тим не менш зв’язок між Тель-Авівом і Єрусалимом здійснювалася за допомогою збройних конвоїв, з боями прорывавшихся крізь ворожий заслін. Крім того, араби повсюдно намагалися наносити удари по населених пунктах, в яких мешкало єврейське населення. Проте завдяки оперативним діям Хагани більшість їх атак було успішно відбито.
Завдання, яке стояло перед ізраїльтянами, певною мірою спрощується завдяки тому, що командири протистояли їм збройних формувань – Армії священної війни і Арабської визвольної армії, перебуваючи в постійних суперечках, не бажали координувати свої дії, чим значно знижували бойовий потенціал підконтрольних їм сил.
Вторгнення об’єднаних арабських збройних сил
Другий етап війни розпочався в травні 1948 року, після проголошення незалежності Ізраїлю. Тоді ж на територію Палестини вторглися військові підрозділи п’яти арабських армій. Їх метою було повне знищення тільки що отримав самостійність Ізраїлю і утворення єдиної Палестинської держави з етнічно змішаним населенням.
Ця акція була спланована заздалегідь, а почалася в ніч на 15 травня 1948 року. У той період чисельна перевага була вже на боці арабів. У їх складі армій тоді налічувалося в загальній складності до 50 тис. осіб, тоді як особовий склад Хагани не перевищував 40-42 тис. чоловік, в число яких входили жінки і підлітки. Крім того, ізраїльтяни відчували гострий брак в озброєнні і боєприпасах. Відомо, що на момент вторгнення об’єднаних арабських сил в розпорядженні євреїв перебувало лише 20 тис. гвинтівок, 10 тис. автоматів (переважно кустарного виготовлення) та 15 000 кулеметів. Таким чином, на всіх захисників Ізраїлю зброї не вистачало.
Основні напрямки ударів
З перших днів інтервенції араби наносили з повітря масовані бомбові удари по містах Ізраїлю і окремим сільськогосподарським комунам, званих кибуцами. Однак напрямком їх головного удару став Єрусалим, боротьба за який стала пріоритетним завданням всієї військової кампанії. В кінці травня 1948 року силами «Арабського легіону» було зламано опір захисників Старого міста, після чого цей великий квартал був розграбований і спалений. Тим не менш Західний Єрусалим залишався під контролем євреїв.
До початку літа інтервентам вдалося блокувати дорогу, що з’єднували столицю з Тель-Авівом, і захопити стратегічно важливий форт в долині Аялон. Протягом наступних місяців силами арабської коаліції велися безперестанні настання практично на всі життєво важливі об’єкти, включаючи нафтопровід, який проходив по території Північної Галілеї. Протистояти їм багато в чому допомагала підтримка, що надається частинами Хагана льотчиками з Європи, які, маючи досвід Другої світової війни, побажали битися на стороні ізраїльтян.
Завершення військових дій
У другій половині липня 1948 року в результаті запеклих боїв ізраїльської армії вдалося забезпечити собі значну перевагу на основних напрямках бойових дій. Незважаючи на те що жодна з противоборствовавших сторін не бажала йти ні на які поступки, протягом наступних місяців, аж до настання нового 1949 року, закінчення першої арабо-ізраїльської війни значною мірою було вирішено двома перемир’ями, заключавшимися з метою пошуку шляхів виходу з конфлікту.
Нарешті, в січні, після того як євреям вдалося повністю взяти під свій контроль єрусалимську дорогу, а також значні території, прилеглі до міста з півдня і півночі, відбулися переговори між представниками воюючих сторін. Вони проводилися під егідою ООН і завершилися підписанням угоди про припинення вогню.
Підсумки першої арабо-ізраїльської війни
В результаті активної протидії, наданої збройними силами Ізраїлю арміям арабських держав, під контролем євреїв виявилося близько половини території Палестини. Інша ж її частина, включаючи райони Східного Єрусалиму, аж до 1967 року ділилася між Трансйорданією і Єгиптом.
В очах міжнародної громадськості Ізраїль зарекомендував себе як державу, здатну зі зброєю в руках відстоювати свої права. Багато країн висловили йому свою підтримку, в тому числі і Радянський Союз. В першу арабо-ізраїльську війну євреї отримували за посередництва Чехословаччини та схвалення Сталіна значну кількість зброї, випущеного в СРСР, що відіграло певну роль в результаті бойових дій.
