Єсенін захоплювався «повстанням рабів», яке охопило всю країну в роки революції. Він також вважав її явищем справді космічного масштабу, в якому могло б зруйнувати все старе і з’явитися нове. Сам поет мріяв стати пророком нового світу. Але потім його світогляд кардинальним чином змінилося.
Трансформація поглядів
Ставлення Єсеніна до революції спочатку відрізнялося наївністю, і воно визначалося швидше бурлившими в його душі пристрастями, а не якою-небудь системою поглядів на майбутні реформи.
Дуже важко буде повірити кожному шанувальнику Єсеніна як оспівувача природи і села, що наступні рядки належать його перу.
Небо — як дзвін,
Місяць — мова,
Мати моя — батьківщина,
Я — більшовик.
(«Инония»)
Так звучить тема революції у творчості Єсеніна спочатку, коли поет ще не випробував розчарування від нововведень радянського режиму. Проте вже з настанням 1920 р. ентузіазм поета прийшло гірке розчарування. І ця трагедія відображається в невеликих творах поета: починаючи від захопленої «Инонии» і закінчуючи їдкою «Країною негідників».
Зміна вигляду країни
Поступово на зміну селянській Русі стала приходити міська Росія. Новий час витісняло старий життєвий уклад, який був так звичний для поета. Як змінювалося ставлення Єсеніна до революції? Поет спочатку вітав ці зміни, намагався підлаштувати під них – адже його світогляд склалося саме в Русі селянської.
Соціалізм зовсім не виправдав надій поета. В ньому все живе виявилося «в тісноті». Єсенін поринув у смертельну тугу за зруйнованої селі, її забудованим вуличках. Це серйозно позначилося на психічному стані поета, який і так не відрізнялося стабільністю.
Як відбилися події на життя поета?
Єсенін практично постійно пропадав у важких запоях. Він став страждати від манії переслідування. У нього постійно виникали спалахи агресії, під час яких поет влаштовував дебоші, ламав меблі і бив знамениту дружину. Багато разів Айседора Дункан говорила про його божевілля і робила спроби лікувати Єсеніна у професійних американських психіатрів. Але це було марно.
Ставлення Єсеніна до революції відображається в його рядках:
Той ураган пройшов. Нас мало вціліло.
А далі слід розчарування:
Що Батьківщина? Невже це сни?
Порівняння поглядів Маяковського і Єсеніна
Якщо говорити про Маяковського, то його творчість звернено в майбутнє, і в деякій мірі – у сьогодення. Нехай навіть це майбутнє і сьогодення дещо ідеалізовані, однак вони реальні. Ставлення до революції Маяковського і Єсеніна розрізняється по спрямованості перспективи їх творчості. Соціалізм тоді будувався на очікуванні настання світлого «завтра»: сьогодні ми живемо неважливо, але зате наші діти і внуки будуть щасливі. Тому Маяковський жив майбутнім, всі його творчість пронизана вірою в успіх радянського устою. Навіть любовна лірика Маяковського пов’язана з радянським майбутнім. З люблячою людиною поета пов’язує не тільки пристрасть, але й спільну справу.
Яке було ставлення Єсеніна до революції, на відміну від Маяковського? Єсенін весь знаходиться в минулому. В ньому він не був кинутий, не страждав від гіркого самотності. Він знаходиться поза нового покоління, але й не відносить себе до старого:
З ким мені поділитися тієї сумної радістю, що я залишився живий?
Типова для поета фраза «сумна радість» набуває дещо іншого значення. Тепер Єсенін не задушевно розповідає про свою розбиту молодості, а сумно констатує факт свого самотності.
Адже я майже для усіх тут пілігрим похмурий І це я! Я, громадянин села, яке лише тим і буде знаменито, що тут колись баба народила російського скандального піїта…
Мандрівництво і відчуженість
Поет пише про досконалої відчуженості від суспільства. У його творах немає ніяких претензій на соціалістичні настрої. І в кінці кінців Єсенін сам відповідає на будь-які питання про свою творчість:
Моя поезія тут більше не потрібна, та й, мабуть, сам я теж тут не потрібен.
На першому місці для Єсеніна завжди була любов до природи, до всього живого. Природа у поета наділена душею, вона відчуває себе по-людськи. Все в світі наповнений живим духом.
І сам Єсенін визнає свою неспроможність у новому радянському ладі. Він виявляється відкинутим:
Я співав тоді, коли мій край був хворий.
Поет усвідомлює, що той світ, який був нескінченно дорогий його серцю, тепер безповоротно загублений. І в його творчості виникають мотиви мандрівництва:
Так! Тепер вирішено. Без повернення
Я покинув рідні поля…
Все, що відбувається, починає викликати в ньому глибокий протест і почуття відрази. Єсенін намагається відшукати зміцнення у світлих спогадах дитинства, рідному домі і тієї Русі, яку він втратив. Але і тут тривога не дає поетові спокою. Єсенін приходить до висновку, що причина тих змін, які виявилися для нього неприйнятними, знаходиться в революції.
Сільська розруха і душевна драма поета
Ставлення Єсеніна до революції наповнюється критикою, неприйняттям. Сам поет щиро кається, що дотримувався думки про правильність її ідей.
Драми поета в завершальні роки його життя пов’язані з наслідками політичними змінами. І якщо рання поезія Єсеніна сповнена прийняттям нових порядків і в ній підтримується гасло «Земля – селянам!», то пізній Єсенін бачить всю розруху. Поет починає відкидати нові порядки всіма силами. Ставлення Єсеніна до революції виражається в таких творах, як «Повернення на Батьківщину», «Лист матері» та інших.
Наприклад, у творі «Повернення на Батьківщину» можна спостерігати, який вплив справила революція на життя сільських жителів. Ліричний герой, повернувшись у рідний край, не може дізнатися рідних людей, власного будинку. Він з сумом розуміє, що його рідний край тепер став для нього чужим. Поетичний світ стикається з задушливої дійсністю:
Я з сумом озираюсь на околицю:
Якась незнайома мені місцевість!
Це і є причиною душевної драми. Такий же розлад можна спостерігати і в творі «Незатишна рідка лунность», в рядках якого поет висловлює повну байдужість до навколишнього світу. Це байдужість жахає ліричного героя:
Байдужий я став до променів,
І очажний вогонь мені не милий.
Але поет не ставить хрест на Росії остаточно. Йому боляче спостерігати, що його країна терпить злидні, приниження. Він просить її:
Польова Росія! Досить
Волочитися сохою по полях.
Настрої збірки «Преображення»
Перша поетична збірка Єсеніна, який був випущений після революції, називається «Преображення». Назва відображає настрій поета в той час: змінюється і сам поет, і навколишній його світ. У першому творі під назвою «Инония» пишеться про радості приходу Спаса. Скоро настануть нові часи в долі народів. Єсенін дивиться на себе як на пророка, його зухвалі слова адресовані біблійному пророку Єремії. Ліричний герой вступає в полеміку з канонами християнської моралі.
Я побачив інше пришестя –
Де не танцює над правдою смерть.
Нова релігія повинна прийти в народ без мук і «хреста». Тепер все має бути інакше. Тому і називається країна майбутнього «Инонией». Рай, про який мріє поет, – це рай абсолютно сільський, сільський. У ньому є місце нивам і полям, глибоким річках і золоту созревающей пшениці. Інші твори цього збірника також були наповнені цим очікуванням.
Чим обернулася революція?
Здавалося б, мрії поета втілюються. У житті країни настає глибинний переворот. І тут можна чекати захоплення з боку поета, однак все виявляється набагато більш болісним і важким для нього. Замість того «мужицького раю», якого чекав Сергій Олександрович, очам поета постає держава, що роздирається війнами, опустошаемое розрухою. Все це стає нестерпним для співака мирної, ідилічною сільського життя.
Що тепер спостерігає Єсенін? Холод і холоднечу, небо в хмарах. Тепер панує «злий жовтень», який скоро згризе зелені гаї. Саме так поет передає атмосферу нинішньої епохи. Громадський конфлікт стає універсальним. Людина відпадає від природи. А сам герой відмовляється від приєднання до панує навколо божевілля.
Нікуди не піду з людьми,
Краще здохнути разом з вами,
Ніж з коханою підняти землі
У божевільного близького камінь.
Ставлення Єсеніна до революції коротко можна описати так: поет не прагне відкидати теперішню владу – він просто не може зрозуміти радянського устрою, відчуває себе абсолютно зайвою людиною. І такого звернення вона не прощає: після трагічної загибелі Єсеніна було заборонено його ім’я, вірші. Вперше почали згадувати про нього з добрими словами, тільки в початку Великої Вітчизняної війни, коли було нерозумно заперечувати внесок Єсеніна в російську поезію.
