Мандрівництво і відчуженість
Поет пише про досконалої відчуженості від суспільства. У його творах немає ніяких претензій на соціалістичні настрої. І в кінці кінців Єсенін сам відповідає на будь-які питання про свою творчість:
Моя поезія тут більше не потрібна, та й, мабуть, сам я теж тут не потрібен.
На першому місці для Єсеніна завжди була любов до природи, до всього живого. Природа у поета наділена душею, вона відчуває себе по-людськи. Все в світі наповнений живим духом.
І сам Єсенін визнає свою неспроможність у новому радянському ладі. Він виявляється відкинутим:
Я співав тоді, коли мій край був хворий.
Поет усвідомлює, що той світ, який був нескінченно дорогий його серцю, тепер безповоротно загублений. І в його творчості виникають мотиви мандрівництва:
Так! Тепер вирішено. Без повернення
Я покинув рідні поля…
Все, що відбувається, починає викликати в ньому глибокий протест і почуття відрази. Єсенін намагається відшукати зміцнення у світлих спогадах дитинства, рідному домі і тієї Русі, яку він втратив. Але і тут тривога не дає поетові спокою. Єсенін приходить до висновку, що причина тих змін, які виявилися для нього неприйнятними, знаходиться в революції.
