Історія застосування
Свідоцтва застосування споришу в медичних цілях йдуть у глибину століть.
Пліній лікував цією травою запалення органів травлення і рвані рани.
У записах Авіценни теж згадується про горці пташиному, здатному швидко загоювати важкі рани.
Тибетські лікарі вважали його чудовим в’яжучу та відхаркувальну препаратом, корисним при захворюваннях дихальної системи, застосовували для усунення кровотеч і при порушеннях роботи серця.
Китайські лікарі використовували антигельмінтні, тонізуючі якості споришу, лікували неврастенію і деякі шкірні захворювання.
Збір і зберігання
Сировиною для приготування лікарських препаратів є лише наземна частина трави споришу. Основна частина корисних речовин концентрується в квітках і молодих пагонах рослини, тому збирання проводиться в період активного цвітіння горця, який припадає на літні місяці.
Заготівлею сировини займаються в суху погоду. Ножем або серпом зрізають верхню частину стебел. Збирати траву необхідно тільки у відповідних для цього місцях, подалі від запилених доріг та звалищ сміття. Для сушіння заготовлений матеріал розкладають під навісом, щоб не вигоряв під сонцем і не мокнув під дощем. Можна робити це і у вентильованому приміщенні. Допускається також застосування сушарки з максимальною температурою нагрівання 50 градусів. Висушена трава має характерний гіркуватий аромат і терпкий смак.
Потім спориш фасують у ганчір’яні або бавовняні мішечки і зберігають у сухому темному місці терміном до 3-х років.
Збирати спориш з одного і того ж місця можна хоч кожен рік – він швидко відновлюється.
