Протягом трьох тисячоліть, протягом яких Ної встиг побудувати ковчег, а жителі берегів Нілу – звести піраміди своїм богоподібним фараонам, на обширній рівнині між Дунаєм і Дніпром жили люди, що зуміли досягти надзвичайно високого рівня розвитку ремесел і сільського господарства. Цей відрізок світової історії отримав назву Трипільської культури. Коротко зупинимося на основних наявні про неї відомостях.
Відкриття, зроблені в кінці XIX століття
Про Кукутень-Трипільської культури науковий світ заговорив ще в початку XX століття. Поштовхом до цього послужив ряд археологічних знахідок. Перші із них було зроблено у 1884 році дослідником Теодором Бурадо. Проводячи розкопки в районі села Кукутень (Румунія), він виявив теракотові фігурки і елементи глиняного посуду, що дозволяли зробити висновок, що вони відносяться до автохтонної, то є оригінальною та характерною для певного району, культурі.
Однак у 1897 році російський вчений Вікентій Хвойко, проводячи розкопки в районі села Трипілля Київського повіту, витягнув із землі артефакти, вельми схожі з тими, що тринадцятьма роками раніше виявив його румунський колега. У 1899 році Хвойкою представив свої знахідки на XI археологічному з’їзді, що проходив у Києві.
Культура, спільна для околиць Трипілля і Кукутені
В своїй доповіді, присвяченій недавньому відкриттю, вчений заявив, що виявлені ним артефакти дозволяють говорити про існування в період неоліту особливої, так званої «Трипільської» культури. Цей термін був введений ним у відповідності з місцем проводилися розкопок.
Втім, ряд дослідників називає її Кукутеньской, в пам’ять про відкриття румунського археолога Т. Бурадо біля селища, що носить цю назву. Вже тоді стало ясно, що в руки вчених потрапили зразки єдиної культури. Пізніші знахідки підтвердили це припущення та дозволили більш детально окреслити регіон, у межах якого селилися створили її народи.
Територія Трипільської культури до VI-III тисячолітті охоплювала всі Дунайсько-Дніпровське межиріччя, і свого розквіту досягла в період між 5500 та 2740 рр. до н. е. Захопивши Правобережну Україну, частина Молдавії, Східній Румунії та Угорщини, вона розвивалася протягом майже 3 тис. років.
Дослідження Е. Р. Штерна
Незадовго до початку Першої світової війни дослідження Трипільської археологічної культури продовжив відомий російський вчений Е. Р. Штерн. Свої розкопки проводив на території Угорщини, поблизу міста Бельци. Серед виявлених ним артефактів було багато зразків розписної кераміки, що спонукало його звернути особливу увагу на цей розділ стародавнього мистецтва, і підготувати до друку присвячений йому збірник матеріалів.
Їм було встановлено, що родоначальниками Трипільської культури стали племена, що населяли в період неоліту (пізнішого кам’яного віку) басейн річок Дністра і Бугу. Пройшовши протягом декількох тисячоліть довгий і важкий шлях розвитку, до середини VI століття до н. е. вони вже мали достатньо досконалими знаряддями праці.
Давні землероби
Історія Трипільської культури хронологічно збігається з періодом, коли клімат в цій частині Європейського континенту був вологим і теплим, що вельми сприяло вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Дані, отримані дослідниками, свідчать про те, що навіть на ранньому етапі розвитку культури, землеробство було в ній сформувалися і стійким елементом.
Так, на відміну від багатьох своїх сучасників, трипільці мали надійний насіннєвий фонд, сліди якого були виявлені при розкопках. Основними виробленими ними культурами були пшениця, овес, ячмінь горох і просо. Однак стародавні землероби вирощували також абрикоси, аличу і виноград. Характерною особливістю землеробства у представників Трипільської культури була підсічно-вогнева система, при якій території дикого лісу випалювалися, а потім розорювалися під сільськогосподарські угіддя.
Успіхи в тваринництві
Досить суттєву роль в житті трипільців відігравало тваринництво, в якому вони також випередили багатьох своїх сучасників. Ними були досягнуті значні успіхи в розведенні раніше одомашнених тварин, в першу чергу таких, як корови, коні, кози і вівці. Причому останні набули особливо важливе значення в господарській діяльності жителів південного регіону на завершальному етапі існування культури.
Характерно, що в плані одомашнення коня трипільці перевершили своїх сусідів – скіфів, сарматів і аріїв, культура яких формувалася під впливом народів, що населяли Північне Причорномор’я. Вони майже на півтора-два тисячоліття випередили цих степових жителів у пристрої стійлового утримання тварин, дозволить уникати втрат в зимові місяці, що супроводжувалися морозами і бескормицей. Завдяки розвитку молочного виробництва лошат у разі необхідності вигодовували коров’ячим молоком, що значно скорочувало падіж молодняку.
Споконвічні промисли давніх людей
У той же час племена, були представниками Трипільської культури, не нехтували і споконвічними заняттями давніх людей – полюванням, рибальством і збиральництвом. Про це красномовно свідчать знайдені в ході розкопок фрагменти луків, стріл і гарпунів. Характерно, що вже в цей ранній період історії трипільці використовували на полюванні собак.
Природні особливості даного регіону створювали для їх промислів найсприятливіші умови, що також вдалося встановити на підставі проведених розкопок. Стало відомо, наприклад, що в річкових протоках, рясніли рибою, нерідко траплялися соми, що досягали двох метрів у довжину, а навколишні ліси були наповнені дикою грушею, кизилом і вишнею.
Багатотисячні поселення трипільців
Успіхи, досягнуті в сільському господарстві і дозволили значно збільшити виробництво продуктів харчування, багато в чому стимулювали зростання населення на територіях, де згодом з’явилися села Триполь і Кукутень. Цікаво відзначити, що в період розквіту цієї своєрідної культури кількість жителів окремих поселень сягала 3-5 тис. осіб, що на ті часи було унікальним явищем.
Древні трипільці вважали за краще селитися на пологих і зручних для землеробства схилах розташованих поблизу річок. Площа займаних ними ділянок була досить обширною і включала в себе деколи десятки гектарів. Забудовувалася вона житлами, які представляли собою як наземні глинобитні споруди, так і звичайні землянки.
В обох випадках їх відмінною рисою було опалення, яке здійснювалось за рахунок печей з трубами, виведеними крізь покрівлю. Для порівняння можна зазначити, що більшість жителів інших регіонів, в яких взимку спостерігалися низькі температури і, отже, була потреба в опаленні, користувалися примітивними вогнищами, размещавшимися в центрі житлових приміщень і топившимися «по-чорному», тобто без труб.
Особливості укладу життя трипільців
Як показали дослідження, значна площа в дуже просторих оселях відводилися під комори. На підставі проведених вимірювань археологи прийшли до висновку, що селилися в них не окремі сім’ї, а цілі родові громади. Очевидно, це пов’язано з тим, що колективно було легше вирішувати господарські завдання, а при необхідності – захищати своє житло.
Оскільки основним джерелом існування трипільців було землеробство, у них періодично виникала необхідність переносити свої поселення на нові місця, так як оточувала їх земля з часом скінчився і переставала приносити врожаї. З цієї причини раз на 50-70 років, вони залишали насиджені місця і перебиралися у сусідні райони, де грунт був більш родючою. В результаті вироблених продуктів, і в першу чергу хліба, вистачало не тільки для задоволення власних потреб, але і для торгівлі з представниками інших цивілізацій тієї епохи, такими як жителі Кавказу, Малої Азії і навіть Єгипту.
Кераміка Трипільської культури
Крім продуктів харчування, предметом експорту трипільців були гончарні вироби, які виконувалися на надзвичайно високому для того часу художньому рівні. Їх відмітною рисою була розпис, нанесена на керамічну поверхню. Як показав лабораторний аналіз посуду, виявленої в ході розкопок, вона виготовлявся з гончарської глини і кварцового піску з додаванням черепашок прісноводних молюсків.
Оскільки майстрам того періоду ще не був відомий гончарний круг, то свої вироби вони виконували на твердій, нерухомій основі, що відбивалося на їх особливостях. Так, відзначено, що у більшості зразків посуду при досить масивному днище стінки мають нерівномірну товщину і не завжди правильної форми. Однак цей недолік, викликаний недосконалістю технології їх виготовлення, з лишком окупався красою розпису, покривала зовнішню поверхню виробів. У ній мистецтво Трипільської культури досягло надзвичайно високого рівня.
Крем’яні знаряддя праці
Крім виробництва гончарних виробів, трипільці досягли високого рівня і в багатьох інших ремеслах. Основи майбутніх успіхів були закладені ними ще в середині IV століття до н. е.., коли на зміну производившимся раніше кам’яним знаряддям праці прийшли вироби з кременю – сировини, широко використовувався майстрами того періоду. З нього виготовляли серпи, наконечники стріл і сокири, відрізнялися надзвичайною міцністю і довговічністю.
В рамках даної статті важко охопити всі сторони даної культури, але на двох з них слід неодмінно зупинитися. Насамперед це використання бронзи. Незважаючи на те що, за твердженням дослідників, у світі її широке освоєння почалося приблизно в 3-му тисячолітті до н. е.., багато бронзові вироби, створені трипільськими майстрами, майже на 2 тис. років старше. При цьому в них відсутні такі характерні для початкового періоду недоліки, як газова пористість і усадочні дефекти.
Крім того, сенсацію в науковому світі викликало ряд керамічних виробів, датованих п’ятим тисячоліттям до нашої ери. Справа в тому, що на них були зображені візки, оснащені колесами, тоді як батьківщиною цього найважливішого атрибута цивілізації прийнято було вважати південь Месопотамії, де він з’явився не раніше 3300 року до н. е .. Таким чином, древні трипільці мають всі підстави вважатися винахідниками колеса.
Висновок
Завдяки дослідженням учених всього мир в наші дні обсяг знань у цій галузі надзвичайно великий. Досить сказати, що за останні сто років з’явилося близько півтори тисячі наукових праць, присвячених Трипільській культурі. Колекціонують артефакти, отримані в результаті розкопок, практично всі найбільші музеї світу. Дві фотографії, зроблені в їхніх залах, представлені в даній статті. Однак, незважаючи на прикладені зусилля, ще дуже багато питань залишаються без відповідей і відкривають дослідникам широкий простір для їх діяльності.
