Історія
Вільна боротьба – досить старий вид спорту, йому нараховують цілі десятиліття. Поширюватися вона почала від Англії, поволі перейшла в Америку, де боротьба набирала обертів серед публіки з-за «диких» прийомів: вивихи суглобів, больові прийоми і так далі.
Вже з 1904 року вільна боротьба включена Сполученими Штатами Америки в Олімпійські ігри. Це принесло американцем набагато більше перемог, ніж іншим країнам їх види спорту.
Стала популярною така боротьба і в Туреччині, і в Ірані – там борців цього виду спорту практично звеличують, як богів, а сам спорт стає національним надбанням країн. Змагання з вільної боротьби тут проводяться дуже активно. Адже багатьом такий вид спорту дуже полюбився.
Боротьба продовжує набирати обертів серед сучасних людей, особливо серед молоді.
Правила
Незважаючи на усталену, але хибна думка про те, що вільна боротьба передбачає боротьбу без правил, певні правила все ж існують:
- Супротивникам дозволяється робити підсічки, підніжки, різних форм захоплення ногами, чого строго не можна робити, наприклад, у греко-римській боротьбі.
- Сутичка триває 5 хвилин, але час додається в залежності від кількості набраних очок. Першість з вільної боротьби дістається тому, хто отримує три очки.
- Поєдинок закінчується, коли один з борців укладає другого на лопатки, що називається туше. За це йому присуджується 3 бали, і він стає переможцем.
Дійсно, вільна боротьба відрізняється від будь-якої іншої абсолютно нечисленними і простими правилами. Але, на думку багатьох спортсменів, це в деякому роді навіть ускладнює завдання.
