Латентна злочинність: поняття, види та методи її оцінки

Всебічне вивчення латентної злочинності – одна з найбільш важливих і не цілком вивчених в кримінології на сьогоднішній день завдань. Вона тягне за собою цілий ряд негативних наслідків, до яких відносяться неможливість адекватної оцінки загального рівня реальної злочинності та організації гідної боротьби з нею. Крім того, дана злочинність, безперечно, спотворює справжню статистичну картину. Ця проблема збільшує небезпеку розвитку найбільш серйозних видів латентної злочинності; з-за латентності зростає недовіра громадян до правоохоронних органів, отримує розвиток правовий нігілізм, знижується рівень правової свідомості. Плюс до всього іншого, зменшується ступінь відповідальності правоохоронних органів, працівники яких вважають цілком можливим вибирати, якими видами злочинів займатися, а які пускати на самоплив.

Визначення поняття

Поняття “латентна злочинність” визначає приховану частину вже скоєних у реальному часі злочинів. Думки фахівців про те, які злочини слід відносити до латентним, різняться. Деякі відносять до таких діянь лише ті, які правоохоронним органам так і залишилися невідомими. Однак деяка частина злочинів просто не потрапляє в область обліку статистичних даних з якихось інших причин. Не можна не брати до уваги і їх. Таким чином, до даного виду злочинності найбільш правильно відносити всі діяння, що не потрапили в офіційну статистику.

Види латентної злочинності

Існує кілька різних способів класифікації. Перша безпосередньо співвідноситься з умовами (причинами) виникнення прихованих злочинів. В якості основних виділяють такі види латентної злочинності:

  • Природна (об’єктивно існуюча). Тут виділяють злочини, про які просто не знали правоохоронні органи в силу тих чи інших причин (особливостей самих злочинів, невдач їх розслідування та іншого). До цих видів злочинів відносять, насамперед, ті, про яких просто не було заявлено в поліцію.
  • Штучна (суб’єктивно обумовлена). Сюди переважно відносяться види злочинів, відомі поліції, але приховані від статистики окремими посадовими особами по тим або іншим причинам.
  • Прикордонна. Мова про злочини, не зареєстрованих з-за недоліків в системі обліку, а також так званий відмовний матеріал: деякі діяння, суспільно небезпечні за фактом, але ненавмисне не визнані такими, і фікція, обумовлена спочатку невірним юридичним тлумаченням складу злочину з метою невизнання його суспільно небезпечним діянням.
  • Рівень

    Виявлення латентної злочинності – найважливіше завдання правоохоронних органів. Оцінки експертів щодо того, яке ж приблизну кількість латентних суспільно небезпечних діянь, різняться. Безумовно, велика частина прихованих – незаявлені злочини. Проте всі фахівці сходяться в тому, що їх на порядок більше, ніж розкритих або хоча б врахованих злочинів. Загальна частка латентної злочинності в загальносвітовому масштабі – більше половини дійсних порушень законодавства. У Росії частка таких злочинів, за різними оцінками, різна і в співвідношенні з врахованими дорівнює від 6:1 до 10:1. Достеменно відомо, що в певних видах злочинів умовна ступінь латености і зовсім наближається до сімдесяти відсоткам. Однак реальні масштаби встановити практично неможливо.

    Додаткові види

    Виділимо ще кілька класифікацій латентної злочинності. Латентність:

    • в цілому;
    • окремих видів злочинності;
    • конкретних злочинів;
    • злочинців.

    За ступенем та рівнем виділяють діяння, латентні:

    • мінімально – практично повно відображені в статистиці;
    • середньо;
    • максимально – фактично ніколи не потрапляють в офіційні статистичні дані.

    До мінімально латентним фахівці відносять злочини, пов’язані з тероризмом. Також це вбивства, захоплення заручників та розбій.

    Злочини з середнім ступенем латентності – грабежі, крадіжки, насильницькі дії сексуального характеру (і всі супроводжуючі їх статті, а також подібні злочини).

    Максимально ж латентними, що не дивно, є злочинні діяння, пов’язані з корупцією, хабарництвом), вимагання та шахрайство, екологічні злочини (наприклад, незаконне полювання). Також сюди відноситься незаконне зберігання та розповсюдження наркотиків і зброї.

    Причини латентної злочинності

    При більш ретельному розгляді питання виникає близько 50 реально існуючих причин появи даного явища. Однак спробуємо об’єднати їх в більш широкі за своїм смисловим навантаженням блоки:

    • Причини ідеологічного характеру. Ні для кого не секрет, що сьогодні органи активно борються за зниження рівня злочинності для того, щоб трохи знизити ступінь суспільного хвилювання і активність громадян в даному питанні (мітинги, демонстрації, педалювання теми в ЗМІ і так далі). Саме з цим фахівці пов’язують виникнення деякої частини латентних злочинів. Проте, звичайно, їх число далеко від підсумкового.
    • Дефекти в організаційній роботі. Особливо глибокого розкриття даний блок причин не потребує, так як включає в себе всі недосконалості системи реєстрації та обліку злочинних діянь.
    • Соціальна психологія. Так-так, найчастіше злочини просто залишаються невідомими для правоохоронних органів із-за того, що самі громадяни не наважуються повідомити про них в поліцію. Такий вибір має під собою цілий комплекс причин, перш за все психологічного характеру: сором, небажання суспільного розголосу, недовіру до органів, страх можливої помсти, іноді із-за своєї юридичної некомпетентності люди зовсім не розуміють, що мало місце вчинення злочину.
    • Нестача професійних кадрів. Даний блок причин безпосередньо пов’язаний з недоліками в організаційній роботі органів. Мале в порівнянні з кількістю вчинених за певний проміжок часу злочинів число кадрів робить нездійсненною перспективу ретельної переробки матеріалу всіх злочинних діянь.
    • Специфіка злочинів. Особливості деяких суспільно небезпечних, на перший погляд, діянь роблять їх вигідними обом сторонам. Ідеальним прикладом для розуміння цього блоку причин постають злочини, пов’язані з корупцією. Жодна із сторін взаємного договору не зацікавлена в оприлюдненні (якщо, звичайно, це не було спеціально змодельованій акцією).

    Методи оцінки

    Латентна злочинність і методи її оцінки – важливі завдання правоохоронних органів, постійно вирішуються ними. Отже, умовно всі методи можна умовно розмежувати на дві групи: соціологічні і оперативно-слідчі. Розглянемо їх докладніше.

    Соціологічні

    До першої групи, як ви вже здогадалися, відносяться всі соціологічні прийоми. Найбільш широко використовуються соціологічні опитування передбачувано “прихованих” потерпілих. Такі опитування, звичайно, не можуть приносити стовідсотково вірний результат, проте з їх допомогою можливо визначити регіональне співвідношення виявленої і латентної злочинності, зрозуміти, які мотиви приховування суспільно небезпечних діянь, виявити найбільш схильні до приховування види злочинності і встановити обставини, що зумовлюють це. Сюди ж можна віднести аналіз контенту ЗМІ, що стосується досліджуваної теми.

    Оперативно-слідчі

    До другої групи методів належать ті, що застосовуються виключно у правоохоронних органах.

    Метод експертних оцінок, так само як і опитування, досить широко застосовується при розборі, однак, якщо відносити його до оперативно-слідчим варіантів визначення латентної злочинності, слід враховувати не тільки думку фахівців, офіційно активно взаємодіють з органами.

    Велике вивчення відмовних матеріалів. Як вже згадувалося раніше, саме відмовні матеріали становлять цілий ряд причин появи такого явища, як латентність у сфері злочинності. Саме тому їх вивчення вже стало невід’ємною частиною оперативно-слідчої діяльності.

    Вивчення матеріалів лікарень і судмедекспертиз. Зіставлення даних з медичних установ надійшли до слідчого оборот дозволяють приблизно оцінити, яка кількість злочинів виявилося приховано.

    В якості міні-підсумок за методами оцінки латености в злочинній сфері слід зауважити, що традиційне соціологічне опитування (сюди ж віднесемо і аналіз) до цих пір представляється фахівцям найбільш затребуваним і, головне, ефективним методом.

    Вельми цікавим і неоднозначним методом для визначення латентної злочинності є спонукання потенційних злочинців до дачі свідчень, тобто до явки з повинною. Часто такий варіант засуджується суспільством з точки зору моралі та етики насамперед тому, що не завжди наслідок вказує на дійсно винного у вчиненні злочинного діяння людини. Втім, важливим чинником формування такого сприйняття даного методу є детективні фільми і серіали, що розкривають цю тему в негативному ключі. Ще одним досить неоднозначним методом представляється перевірка кореспонденції засуджених, що надходить з в’язниці на волю і в зворотному напрямку. Проводиться вона для того, щоб виявити співучасників у скоєнні того чи іншого злочинного діяння. В листах або іншої кореспонденції може виявитися прикмета, що прямо чи опосередковано вказує на них.

    Історія вивчення питання

    Першими увагу на проблему латентної злочинності в шестидесятое роки двадцятого століття звернули кримінологи А. А. Герцензон, А. С. Шляпочников, Н. Н. Кондрашков, Ф. М. Захаревич. Останній вчений серйозно займався вивченням статистики. Ф. М. Захаревич в одному зі своїх праць зазначав:

    Збільшення цифри злочинів, що виявляються в статистичній таблиці, часто є лише вираз кращої системи, прийнятої для відкриття їх. Кількість арештантів, переданих в руки правосуддя, не є ще засіб, цілком достатня для числа злочинів, істинно здійснюються, подібно до того, як число риб, спійманих неводом, не вказує числа риб, які плавають у річці…

    Однак дійсно глибока і всеосяжна вивчення проблеми латентності злочинності в розпочалося лише через десятиліття, в сімдесятих роках двадцятого сторіччя. Саме тоді вчені серйозно почали займатися проблемами її виявлення і подальшого вимірювання. Цей момент чудово відображено в роботах Ю. Д. Блувштейна, Р. В. Забрянского А. С. Шляпочникова.

    Сьогодні ця злочинність розглядається фахівцями з двох основних позицій: в комплексі і щодо окремих видів злочинів.