Лінкор Бісмарк: опис, характеристики, історія створення та загибелі

На початку 20-го століття процвітаючі держави змагалися у будівництві як можна більш великих і досконалих кораблів. Легендою цивільного кораблебудування став круїзний лайнер «Титанік», а серед військових судів особлива шана заслужив лінкор «Бісмарк». В ньому була втілена індустріальна та інженерна міць Німеччини. У поєднанні з високими морально-вольовими якостями екіпажу і його не менш високою виучкою, судно ставало серйозною проблемою для противника. Сьогодні ми з вами познайомимося з історією лінкора «Бісмарк» і його технічними характеристиками.

Коротка характеристика

Клас «Бісмарк» (всього було випущено два судна: безпосередньо «Бісмарк» і пізніший «Тірпіц») спочатку позиціонувався як спадкоємець «кишенькових лінкорів» і призначався в основному для перехоплення торгових суден. Його паливний резерв скоріше був характерний для лінкорів тихоокеанського флоту, а швидкість 30,1 сайту стала чи не найкращим показником в класі. Коли на воду був спущений французький лінійний корабель «Дюнкерк», проект лінійного корабля типу «Бісмарк» допрацювали. Головною зміною було ще більше збільшення розмірів. Судно стало першим німецьким лінійним кораблем, спущеною на воду після Першої світової війни. Озброєння лінкора «Бісмарк» дозволяла чинити гідний опір будь лінкора тих років. У часи нетривалої служби судна воно було найбільшим лінійним кораблем в світі. Клас «Бісмарк» донині залишається третім за величиною після «Ямато» і «Айова».

Будівництво

Кіль корабля був закладений 1 липня 1936 року на німецькій верфі Blohm & Voss. 14 лютого 1939 року лінкор зійшов зі стапелів. При спуску судна на воду була внучка князя Бісмарка (в честь нього корабель отримав свою назву), яка за традицією «охрестила» корабель пляшкою шампанського, а також чинний Адольф Гітлер. 24 серпня наступного року на посаду капітана лінкора «Бісмарк» був призначений Ернест Ліндеманн. Випробування судна та його обладнання тривали аж до початку 1941 року.

Технічні характеристики

Габарити корабля вражають: довжина – 251 м, ширина – 36 м, висота від кіля до першої палуби на міделі – 15 м. Стандартна водотоннажність лінкора «Бісмарк» становила 41,7, а повне – 50,9, тисяч тонн. Не менш значним було бронювання судна: 70 % його довжини було вкрите головним бронепоясом товщиною від 170 до 320 мм. Рубка і гарматні вежі головного калібру лінкора «Бісмарк», отримали ще більш товсту броню – 220-350 і 360 мм відповідно.

Озброєння судна було не менш серйозним. Воно складалося з восьми 380-міліметрових гармат головного калібру, 12 допоміжних знарядь калібром 150 мм і великої кількості зенітної артилерії. У кожної з веж головного калібру було своє ім’я: носові називалися Антон і Брюн, а кормові – Цезар і Дора. Незважаючи на те що у англійських і американських лінкорів тих часів головний калібр був трохи крупніший, знаряддя «Бісмарка» представляло для них серйозну загрозу. Досконала система прицілювання і управління вогнем, а також високу якість пороху дозволяли «Бісмарку» з 20 кілометрів пробивати 350-мм броню.

Енергетична установка судна була представлена дванадцятьма паровим котлами системи Вагнера і чотирма турбозубчатыми агрегатами. Її сумарна потужність становила понад 150 тисяч кінських сил, що дозволяло судну розганятися до 30 вузлів. Економним ходом корабель міг пройти понад 8,5 тисяч морських миль. Такі характеристики лінкора «Бісмарк» були видатним досягненням німецьких інженерів. Екіпаж судна становили 2200 матросів і офіцерів.

Вихід в Атлантику

Згідно з планом операції «Рейнські навчання», «Бісмарк» разом з крейсером «Принц Ойген» повинен був вийти в Атлантичний океан, пройшовши через Датська протока. Метою походу було перехоплення торгових кораблів, що курсували по британським морським комунікаціям. Передбачалося, що лінкор відверне на себе увагу конвою, щоб «Принц Ойген» зміг наблизиться до торговим судам. Командир операції адмірал Гюнтер Лютьенс попросив вище керівництво відкласти початок операції і дочекатися приєднання до неї ще одного лінкора. Гросс-адмірал Еріх Редер – Головнокомандувач німецького флоту — відмовив Лютьенсу. 18 травня 1941 року лінкор «Бісмарк» і крейсер «Принц Ойген» вийшли з Готенхафена (нині польський порт Гдиня)

20 травня найбільший в світі лінкор був помічений екіпажем шведського крейсера «Готланд». У той же день німецьку ескадру ідентифікували члени норвезького Опору. 21 травня відомості про знаходження двох великих кораблів в протоці Каттегат потрапили в британське Адміралтейство. На наступний день судна стали на стоянку у фіордах поблизу міста Берген (Норвегія), де їх перефарбували. Там же «Принц Ойген» був дозаправлен. Під час стоянки судна були помічені британським літаком-розвідником. Отримавши від нього знімки, британське керівництво точно ідентифікувало «Бісмарк». Незабаром на місце стоянки вирушили бомбардувальники, але до моменту їх прибуття німецькі кораблі вже відпливли. «Бісмарку» і «Принцу Ойгену» вдалося пройти непоміченими через Норвезьке море і Північний полярний круг.

Командувач британським флотом Метрополії адмірал Джон Тови відправив лінкор «Принц Уельський» і крейсер «Худ», а також супроводжуючі їх есмінці до південно-західного іспанського узбережжя. Датська протока було доручено патрулювати крейсерам «Саффолк» і «Норфолк», а протоку, що розділяє Ісландію і Фарерські острови, легких крейсерів «Бірмінгем», «Манчестер» і «Аретуза». Вночі з 22 на 23 травня адмірал Джон Тови на чолі флотилії з лінкора «Король Георг П’ятий», авіаносця «Викториес» і ескорту вирушив у бік Оркнейських островів. Флотилія повинна була чекати німецькі судна у водах на північно-заході Шотландії.

Увечері 23 травня в Датському протоці, який був приблизно наполовину покритий льодом, в густому тумані кораблі «Норфолк» і «Саффолк» виявили ворожу флотилію і вступили з нею в візуальний контакт. Лінкор німецького військового флоту відкрив вогонь по крейсеру «Норфолк». Сповістивши про це командування, британські кораблі зникли в тумані, але продовжили слідувати за німцями за радарам. З-за того, що у «Бісмарка» після стрілянини відмовив передній радар, адмірал Лютьенс віддав наказ «Принцу Ойгену» стати на чолі флотилії.

Битва в Датському протоці

Суду «Принц Уельський» і «Худ» встановили візуальний контакт з кораблями ворога вже вранці 24 травня. Приблизно в шість годин вони з відстані 22 кілометри почали атакувати ворожу флотилію. Віце-адмірал Холланд, який очолив британську групу, дав наказ вести вогонь по першому судну, так як не знав, що «Бісмарк» помінявся місцями з «Принцом Ойгеном». Деякий час німецька сторона не відповідала, так як їй було дано наказ не вступати в бій тільки після входу противника в конвой. Після кількох британських обстрілу капітан Ліндеманн, заявивши, що не дозволить безкарно атакувати свій корабель, наказав відкрити вогонь у відповідь. Потрапивши під обстріл двох німецьких судів, Холланд зрозумів, що допустив помилку, наказавши атакувати перше з них.

Шостий постріл «Принца Уельського» дав результат: снаряд потрапив в паливні цистерни «Бісмарка», що викликало рясну витік пального з резервуарів і їх заповнення водою. Незабаром обидва німецьких корабля вразили крейсер «Худ», в результаті чого на його борту почалися сильні пожежі. Через кілька хвилин два залпи наздогнали лінкор «Бісмарк». До того моменту суду супротивників знаходилися на відстані близько 16-17 км один від одного. Після чергового попадання по кораблю «Худ» на ньому пролунав сильний вибух, який буквально розірвав судно на дві половини. За лічені хвилини воно опинилося під водою. З 1417 чоловік екіпажу врятуватися вдалося лише трьом. «Принц Уельський» продовжив бій, але невдало: щоб уникнути зіткнення з тонучим кораблем, йому довелося зійтися з ворогом. Отримавши сім влучень, лінкор вийшов з бою, застосувавши димову завісу.

Капітан Ліндеманн запропонував відправитися в гонитву за «Принцом Уельським» і потопити його, однак адмірал Лютьенс через сильні ушкоджень «Бісмарка» вирішив продовжити похід до французького порту Сен-Назер, де можна було полагодити судно і безперешкодно вивести його в Атлантику. Передбачалося, що пізніше до нього приєднаються кораблі «Шарнхорст» і «Гнайзенау». «Принцу Ойгену» було наказано продовжувати обстріл британського конвою самостійно.

Погоня

«Принц Уельський» разом з подошедшими до нього кораблями «Норфолк» і «Саффолк» продовжив переслідування німецької флотилії. Загибель судна «Худ» була сприйнята британським Адміралтейством вкрай болісно. Пізніше для розслідування її обставин була створена спеціальна комісія. Незабаром до полювання за лінкорів «Бісмарк» була залучена велика частина британського військового флоту базується в Атлантиці, у тому числі кораблі охорони конвоїв.

24 травня на початку сьомої вечора в густому тумані «Бісмарк» розвернувся на своїх переслідувачів. Під час короткого обміну залпами влучень не було, але британцям довелося ухилятися. В результаті судно «Принц Ойген» успішно перервав контакт. Через десять днів воно прибуло у французький Брест. 24 травня о 22 годині адмірал Лютьенс повідомив командуванню, що через брак пального його лінкор не може продовжувати спроби відбитися від переслідування ворога і вимушений відправитися прямо на Сен-Назер. Тим часом адмірал Тови віддав авіаносця «Викториес» наказ скоротити дистанцію. На початку одинадцятого з корабля стартувало 9 торпедоносця моделі «Свордфиш». Незважаючи на масивне опір, їм все-таки вдалося один раз точно потрапити на борт ворожого судна. У цьому випадку значні розміри лінкора «Бісмарк» зіграли з ним злий жарт.

До 2:30 всі літаки повернулися на авіаносець. «Бісмарк» практично не постраждав від цього нальоту, так як єдине точне попадання довелося прямо на головний бронепояс. Проте однієї людини німецький екіпаж все-таки втратив. Це була перша втрата фашистів за весь час походу. Для захисту від торпедоносцев екіпажу лінкора «Бісмарк» довелося задіяти всі зенітні зброї і деякі крупнокаліберні гармати. Щоб торпедоносцам було складніше цілитися, судно збільшило швидкість і всіма можливими способами намагалося ухилитися від обстрілу. Хоч атака британців і не позначилася на стані судна, з-за різких маневрів посилилися деякі проблеми, які залишилися від попередніх обстрілу. Так, заведені на пробоїну в носі корабля пластирі-вітрила, відійшли, у результаті чого текти посилилася, а разом з нею посилився і диферент на ніс.

В ніч на 25 травня переслідувачі «Бісмарка» почали робити зигзаги, очевидно, остерігаючись перспективи стати жертвами німецьких підводних човнів. Скориставшись цим, лінкор прискорився і перервав контакт. В 4 години ранку про це офіційно повідомило судно «Саффолк».

Виявлення

Німецький лінкор «Бісмарк», по всій видимості, продовжував приймати сигнали радарів «Саффолка», і вже в 7 годин ранку 25 травня адмірал Лютьенс повідомив командуванню про продовження переслідування. Увечері того ж дня командування зажадало від «Бісмарка» даних про його місцезнаходження і швидкості і вказало, що британці, швидше за все, втратили німецьке судно з виду. Лютьенс не послав відповідь радіограми, однак завдяки перехопленню ранкових повідомлень ворог все-таки зміг визначити його приблизний курс. Помилково вважаючи, що лінкор попрямував до протоці, що розділяє Ісландію і Фарерські острови, адмірал Тови вирушив на чолі свого з’єднання на північний схід.

До 10 ранку 26 травня літаюча американо-британська човен «Каталіна», що вилетіла з Лох-Ерне (Північна Ірландія) на пошук німецького судна, виявила його точне місце розташування. На той момент «Бісмарку» залишалося всього 700 миль до французького Бреста, де він міг би розраховувати на підтримку бомбардувальників люфтваффе. В силу цієї обставини, лише одне британське з’єднання мало шанси на уповільнення лінкора – базується в Гібралтарі з’єднання «Н», яким командував адмірал Соммервіллем. Головним козирем цієї флотилії був авіаносець «АркРойял», з якого вже в 14:50 того ж дня вилетів загін торпедоносцев. На той момент в районі їх атаки перебував крейсер «Шеффілд», який відокремився про з’єднання для встановлення контакту з супротивником. Пілоти не були про це повідомлені, тому атакували свій власний корабель. На щастя для британського флоту, жодна з 11 пущених торпед не потрапила в судно. Згодом погано себе проявили магнітні детонатори торпед було вирішено замінити на контактні.

В 17:40 крейсер «Шеффілд» встановив з лінкорів «Бісмарк» контакт і почав переслідувати його. В 20:47 з авіаносця «Арк Ройял» для другої атаки вилетіло 15 торпедоносцев. Їм вдалося нанести два (за деякими джерела, три) точних удари, один з яких став для німецького корабля фатальним. У спробі ухилитися від торпеди лінкор отримав потужний удар в кормову частину, в результаті якого у нього заклинило кермо. Втративши можливість маневру, судно почало описувати циркуляції. Всі спроби відновити керованість були марні, і лінкор почав рух на північний захід. Приблизно через годину після початку атаки торпедоносцев лінкор почав обстрілювати «Шеффілд» і поранив 12 осіб з його екіпажу. Вночі стався бій лінкора «Бісмарк» з п’ятьма британськими торпедоносцами. Обидві сторони так і не змогли завдати влучного удару.

Потоплення

27 травня близько 9 години ранку з відстані 22 км німецький лінкор піддався атаці важких кораблів з’єднання адмірала Тови, лінкорів «Король Георг П’ятий» і «Рідні», а також двох крейсерів — «Норфолк» і «Дорсетшир». «Бісмарк» відповідав вогнем, але натиск британців був дуже масивним. Через півгодини гарматні вежі корабля були сильно пошкоджені, а надбудови зруйновані. Він мав сильний крен, але тримався на воді. У 9:31 з ладу було виведено остання вежа, після чого, як свідчать вижили члени команди, капітан Ліндеман віддав наказ затопити судно. Так як «Бісмарк», незважаючи на те, що його доля була вирішена, не спускав прапор, лінкор «Рідні» наблизився до нього на відстань у кілька кілометрів і почав вести вогонь прямою наводкою. З-за того, що у британських лінкорів закінчувалося пальне, адмірал Тови, розуміючи що «Бісмарку» не піти, наказав їм повертатися на базу. Приблизно в 10:30 крейсер «Дорсетшир» випустив по німецькому судну три торпеди, кожна з яких потрапила точно в ціль. 27 травня 1941 року, у 10:39 лінкор «Бісмарк» ліг на борт і почав тонути.

Відповідаючи на питання про те, хто потопив лінкор «Бісмарк», багато хто згадує про трьох вирішальних попаданнях крейсера «Дорсетшир». Насправді ж долю судна зумовило потрапляння торпедоносця, яке позбавило його можливості маневрування.

Кораблі «Дорсетшир» і «Маорі» підібрали 110 чоловік з команди затонулого судна. Коли прозвучала тривога про наближення німецьких підводних човнів, вони поспішили покинути місце потоплення. Увечері після відходу суден на безпечну дистанцію підводний човен U-74 врятувала ще трьох осіб. На наступний день гідрометеорологічне судно Заксенвальд підібрало ще двох моряків. Інші 2100 осіб загинули. Сили англійського флоту, які на останньому етапі бою мали явну перевагу, при загибелі лінкора «Бісмарк» свідомо не стали рятувати його екіпаж. Таким чином вони помстилися за загиблих при потоплення корабля «Худ».

Дії підводних човнів

Німецькі субмарини, які у складі «вовчих зграй» вели в Атлантиці полювання на ворожі конвої, були оповіщені про вихід «Бісмарка» та «Принца Еугена» в похід.

24 травня по радіограмі підводні човни отримали повідомлення про перемогу лінкора над «Поганій», а також установку надалі керуватися наказами, враховують положення «Бісмарка».

25 травня підводний човен U-557, що знаходиться в декількох сотнях миль від лінкора, виявила і атакувала великий конвой. На наступний день їй наказали поділитися своїми координатами з іншими субмаринами для спільного удару.

Рано вранці 27 травня всім субмарин, у яких залишився запас торпед, наказали на максимальній швидкості відправитися до «Бісмарку». Підводні човни отримали наказ із запізненням на 8 годин: він був підписаний 22 годині попереднього дня. На момент підписання більшість човнів брало участь в атаці конвою, ховалося від ескортів і з технічних причин не могла отримати наказ. Крім того, у цей момент субмарини, що переслідують конвой, відтягнулися від «Бісмарка» на північ. 27 травня в 11:25 штаб повідомив підводних човнів, що лінкор став жертвою масованої атаки противника. Всі знаходилися поблизу субмарини отримали наказ вирушити на порятунок членів екіпажу корабля.

Прийшовши на місце загибелі підводного човна виявили на поверхні величезну кількість уламків і товстий шар нафти. Після дня пошукових робіт вони повернулися в райони патрулювання.

Результат

Останній бій «Бісмарка» став ілюстрацією того, наскільки складно вразити лінкор навіть при чисельній перевазі і наявності схожої за характеристиками техніки. З іншого боку, вирішальний удар по величезному судну завдала одна торпеда з невеликого літака. Тому головний висновок, який військові витягли з загибелі лінкора «Бісмарк», полягав у тому, що лінкори поступилися чільне положення у флоті авіаносцях.

Незабаром німецьке військово-морське командування відмовилося від рейдерських операцій надводного флоту на користь необмеженої підводної війни. Другий лінійний корабель типу «Бісмарк», лінкор «Тірпіц», за всі роки війни не справив з ворожим судам жодної залпової атаки. Однак британцям довелося зв’язати значні сили морського і повітряного флоту на випадок якщо базується в Норвегії лінкор все-таки вийде в море.

Пам’ять

Військові кораблі «Бісмарк» і «Тірпіц» часто порівнюють з цивільними лайнерами «Титанік» і «Олімпік». В обох випадках світову популярність одержало то судно, яке загинуло у своєму першому плаванні, а корабель, який прослужив набагато довше, залишився в тіні. У 1960 році режисером Льюїсом Гильбертом була знята картина «Потопити «Бісмарка»».

Місце, де закінчилася історія лінкора «Бісмарк», було виявлено лише 8 червня 1989 року завдяки старанням Роберта Балларда, який раніше знайшов той самий «Титанік». За міжнародними законами, це місце вважається військовим похованням. З моменту потоплення і донині туди було організовано шість експедицій. У тому ж 1989 році Патрік Прентіс зняв ще одну документальну картину про таємниці лінкора «Бісмарк». У 2002 році свою лепту в пам’ять про кораблі вніс і режисер фільму «Титанік» Джеймс Камерон. Користуючись російськими підводними апаратами «Світ», він здійснив підводні зйомки фільму «Експедиція «Бісмарк»».