Потоплення
27 травня близько 9 години ранку з відстані 22 км німецький лінкор піддався атаці важких кораблів з’єднання адмірала Тови, лінкорів «Король Георг П’ятий» і «Рідні», а також двох крейсерів – «Норфолк» і «Дорсетшир». «Бісмарк» відповідав вогнем, але натиск британців був дуже масивним. Через півгодини гарматні вежі корабля були сильно пошкоджені, а надбудови зруйновані. Він мав сильний крен, але тримався на воді. У 9:31 з ладу було виведено остання вежа, після чого, як свідчать вижили члени команди, капітан Ліндеман віддав наказ затопити судно. Так як «Бісмарк», незважаючи на те, що його доля була вирішена, не спускав прапор, лінкор «Рідні» наблизився до нього на відстань у кілька кілометрів і почав вести вогонь прямою наводкою. З-за того, що у британських лінкорів закінчувалося пальне, адмірал Тови, розуміючи що «Бісмарку» не піти, наказав їм повертатися на базу. Приблизно в 10:30 крейсер «Дорсетшир» випустив по німецькому судну три торпеди, кожна з яких потрапила точно в ціль. 27 травня 1941 року, у 10:39 лінкор «Бісмарк» ліг на борт і почав тонути.
Відповідаючи на питання про те, хто потопив лінкор «Бісмарк», багато хто згадує про трьох вирішальних попаданнях крейсера «Дорсетшир». Насправді ж долю судна зумовило потрапляння торпедоносця, яке позбавило його можливості маневрування.
Кораблі «Дорсетшир» і «Маорі» підібрали 110 чоловік з команди затонулого судна. Коли прозвучала тривога про наближення німецьких підводних човнів, вони поспішили покинути місце потоплення. Увечері після відходу суден на безпечну дистанцію підводний човен U-74 врятувала ще трьох осіб. На наступний день гідрометеорологічне судно Заксенвальд підібрало ще двох моряків. Інші 2100 осіб загинули. Сили англійського флоту, які на останньому етапі бою мали явну перевагу, при загибелі лінкора «Бісмарк» свідомо не стали рятувати його екіпаж. Таким чином вони помстилися за загиблих при потоплення корабля «Худ».
