Референдуми СРСР. Всесоюзний референдум про збереження СРСР 17 березня 1991 року

Проводити референдум в СРСР було можливо для з’ясування думки більшості в ході опитування за будь-якого значимого питання. При цьому проводитися він міг як за ініціативою президії Верховної ради, так і на вимогу будь-якої із союзних республік. Вперше в радянській конституції така норма з’явилася в 1936 році, але за весь час існування СРСР до неї звернулися тільки один раз. Це був 1991 рік, коли було необхідно з’ясувати майбутнє самого Радянського Союзу.

Що призвело до референдуму?

Всесоюзний референдум в СРСР було оголошено на 17 березня 1991 року. Його головною метою стало обговорення того, необхідно СРСР зберігати як оновлену федерацію, в яку входили б рівноправні і суверенні республіки.

Необхідність проводити референдум в СРСР з’явилася в розпал перебудови, коли країна опинилася в скрутному економічному становищі, намітився до того ж серйозна політична криза. Комуністична партія, яка 70 років беззмінно була у влади, продемонструвала, що зжила себе, а допускати нові політичні сили не дозволяла.

В результаті в грудні 1990 року четвертий З’їзд народних депутатів СРСР провів поіменне голосування, щоб закріпити позицію про необхідність збереження Радянського Союзу. Окремо зазначалося, що в ньому повинні забезпечуватися права і свободи людини будь-якої національності в повній мірі.

Для того, щоб остаточно закріпити це рішення, було вирішено провести референдум. На нього було винесено 5 питань референдуму 1991 року.

  • Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?

  • Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР як єдиної держави?

  • Чи вважаєте ви необхідним збереження СРСР соціалістичного ладу?

  • Чи вважаєте ви необхідним збереження в оновленому Союзі Радянської влади?

  • Чи вважаєте ви необхідним гарантування в оновленому Союзі прав і свобод людини будь-якої національності?

  • На кожен з них можна було відповісти коротко: так чи ні. При цьому, як відзначають багато дослідників, ніяких юридичних наслідків у разі прийняття того чи іншого рішення заздалегідь обумовлено не було. Тому спочатку у багатьох виникли серйозні сумніви в тому, наскільки легітимним буде цей референдум про збереження СРСР.

    Питання організації

    Практично в той же день організацією першого і останнього референдуму в СРСР зайнявся президент. На той момент це був Михайло Горбачов. За його вимогу З’їзд народних депутатів СРСР прийняв дві постанови. Одне було присвячено референдуму з питання приватної власності на землю, а друге — збереження Радянського Союзу.

    Більшість депутатів висловилися за обидва постанови. Наприклад, перше підтримали 1553 людини, а друге — 1677 депутатів. При цьому кількість тих, що проголосували проти або утрималися не перевищувала ста чоловік.

    Проте в результаті референдум був проведений тільки один. Голова комітету з законодавства у Верховній Раді, яким був Юрій Калмиков, оголосив, що президент вважав передчасним проводити референдум, присвячений приватної власності, тому було вирішено відмовитися. А ось друге постанову негайно почали реалізовувати.

    Рішення З’їзду

    Підсумком стало рішення З’їзду про проведення всесоюзного референдуму. Верховній Раді було доручено визначити дату і зробити все для його організації. Постанову було прийнято 24 грудня. Це став ключовою закон СРСР про референдум.

    Ще через три дні був прийнятий закон про всенародному голосуванні. Згідно однієї з його статей, призначати його могли тільки самі депутати.

    Реакція союзних республік

    Президент СРСР Горбачов підтримував референдум, виступаючи, щоб він пройшов у режимі відкритості і гласності. А ось в союзних республіках на цю пропозицію прореагували по-різному.

    Підтримали референдум в Росії, Білорусії, Україні, Узбекистані, Казахстані, Киргизії, Азербайджані, Туркменії і Таджикистані. Там негайно були створені спеціальні республіканські комісії, які зайнялися формуванням дільниць та округів, а також почали приймати всі необхідні заходи для підготовки та організації повноцінного голосування.

    У РРФСР проводити референдум було вирішено 17 березня. Це була неділя, тому очікувалося участь максимально можливої кількості громадян. Також у цей день тільки в РРФСР було вирішено провести ще один референдум про введення в республіці поста президента, вже в той час було очевидно, що на цю посаду претендує Борис Єльцин, який у той час очолював президію Верховної Ради республіки.

    На території РРФСР у всенародному опитуванні взяли участь більше 75 % жителів, більше 71 % з них висловилися за введення в республіці поста президента. Вже менше ніж через три місяці першим і єдиним президентом РРФСР став Борис Єльцин.

    Народ проти

    Чимало радянських республік висловилися проти референдуму про збереження СРСР. Центральні власті звинувачували їх у порушенні конституції, а також основних законів Радянського Союзу. Виходило, що влада на місцях фактично блокує рішення народних депутатів.

    Таким чином, в тій чи іншій мірі перешкоджали проведенню референдуму в Литві, Латвії, Грузії, Вірменії, Молдови, Естонії. Там не створювалися центральні комісії, але голосування на більшості цих територій все ж відбулося.

    При цьому у Вірменії, наприклад, влада оголосила про свою незалежність, тому вважають, що проводити у себе референдум не потрібно. У Грузії його бойкотували, призначивши свій республіканський референдум, на якому планувалося вирішити питання про відновлення незалежності на основі акта, прийнятого ще в травні 1918 року. У цьому референдумі проголосували майже 91 % виборців, більше 99 % з них висловилися за відновлення суверенітету.

    Такі рішення нерідко призводили до ескалації конфліктів. Наприклад, лідери самопроголошеної республіки Південна Осетія звернулися особисто до президента СРСР Горбачова з проханням вивести з території Південної Осетії грузинських військових, ввести на території надзвичайний стан, а закон і порядок забезпечувати силами радянської міліції.

    Вийшло, що референдум, який був заборонений у Грузії, пройшов у Південній Осетії, яка фактично була частиною цієї республіки. Грузинські війська відреагували на це силою. Збройні формування штурмували Цхінвалі.

    У Латвії голосування також бойкотували. Багато його називали референдумом про розвал СРСР. В Литві, як і в Грузії, було проведено опитування з приводу незалежності республіки. Місцева влада при цьому блокували бажаючих брати участь у всесоюзному референдумі, голосування було організовано лише на кількох дільницях, які посилено контролювалися силовиками.

    У Молдові також був оголошений бойкот референдуму, його підтримали тільки в Придністров’ї та Гагаузії. В обох цих республіках переважна більшість громадян підтримали збереження Радянського Союзу. У самому Кишиневі можливість проголосувати була тільки на територіях військових частин, які безпосередньо підпорядковані Міністерству оборони.

    В Естонії від бойкоту референдуму відмовилися в Талліні і північно-східних районах республіки, де історично проживало багато росіян. Влади не стали їм перешкоджати і організували повноцінне голосування.

    При цьому в самій Естонській республіці був проведений референдум про незалежність, участь в якій мали право прийняти тільки так звані правопреемные громадяни, в основному це були естонці за національністю. Майже 78 % з них підтримали незалежність від Радянського Союзу.

    Підсумки

    Все-таки на більшій частині СРСР 17 березня 1991 року референдум відбувся. Якщо говорити про явку, то з 185,5 мільйона чоловік, які проживали на територіях, де референдум підтримувався місцевою владою, правом голосу скористалися 148,5 мільйона. У загальній складності 20 % жителів СРСР були відрізані від участі у всенародному опитуванні, так як опинилися на території республік, які висловилися проти цього голосування.

    З тих, хто прийшов на виборчі дільниці і заповнив бюлетень для голосування на референдумі СРСР, за збереження Радянського Союзу в оновленому вигляді висловилися 76,4 % громадян, в абсолютних цифрах — це 113,5 мільйона чоловік.

    Абсолютно з усіх регіонів РРФСР тільки один висловився проти збереження СРСР. Це була Свердловська область, в якій відповідь «так» на питання референдуму дали тільки 49,33 %, не набравши необхідної половини голосів. Самий низький результат у Радянському Союзі був продемонстрований у самому Свердловську, там оновлене радянська держава підтримали лише 34,1 % городян, що прийшли на дільниці. Також досить низькі цифри спостерігалися в Москві і Ленінграді, в двох столицях тільки близько половини населення підтримали радянську державу.

    Якщо підводити підсумки референдуму про СРСР у республіках, то понад 90 % населення підтримали СРСР в Північній Осетії, Тиві, Узбекистані, Казахстані, Азербайджані, Киргизії, Таджикистані, Туркменії і Каракалпацької СРСР.

    Більше 80 % голосів «за» віддали в Бурятії, Дагестані, Башкирії, Калмикії, Мордовії, Татарстані, Чувашії, Білорусії і Нахічеванської АРСР. Більше 70 % жителів підтримали пропозиції референдуму про СРСР в РРФСР (71,3 %), Кабардино-Балкарії, Карелії, Комі, Марійської АРСР, Удмуртії, Чечено-Інгушської АРСР, Якутії.

    Найнижчий результат серед тих, хто проголосував продемонструвала Українська РСР, в підтримку виступили 70,2 % громадян.

    Результати референдуму

    Попередні результати були оголошені вже 21 березня. Вже тоді було очевидним, що дві третини респондентів висловилися за збереження Радянського Союзу, далі цифри тільки уточнювалися.

    Окремо варто відзначити, що в деяких республіках, які не підтримали референдум, була надана можливість проголосувати бажаючим, переважно це було російськомовне населення. Таким чином, близько двох мільйонів чоловік зуміли, незважаючи на різного роду труднощі, віддати свої голоси у Литві, Грузії, Молдові, Естонії, Вірменії та Латвії.

    За результатами голосування Верховна рада вирішила відтепер керуватися у своїй роботі виключно цим рішенням народу, виходячи з того, що воно є остаточним і має силу на всій території СРСР без винятку. Всім зацікавленим сторонам і органам влади рекомендувалося більш енергійно вести завершення роботи над Союзним договором, підписання якого повинні були організувати в найкоротші терміни. При цьому наголошувалося на необхідності прискорити розробку нового проекту радянської конституції.

    Окремо уточнювалося, що необхідно провести повномасштабну роботу комітету, який відповідає за конституційний нагляд, щоб оцінити, наскільки вищі державні акти, що діють в країні, відповідають дотримання всіх без винятку громадян СРСР.

    Незабаром представники цього комітету виступили з офіційною заявою, в якому зазначали, що будь-які акти вищих органів державної влади, які безпосередньо або поволі перешкоджали проведенню цього референдуму, суперечать конституції україни, є незаконними, такими, що підривають основи державного ладу.

    У терміновому порядку був скликаний позачерговий З’їзд народної ради депутатів, одним з основних рішень якого було прийняття постанови про порядок підписання Союзного договору. Передбачалося, що він буде укладений між усіма союзними республіками. В офіційних заявах підкреслювалося, що в підсумках минулого референдуму виражена воля і бажання радянського народу зберегти державу, тому РРФСР висловлював намір найближчим часом підписати Союзний договір.

    Настали наслідки

    З-за того, що голосування було організовано належним чином не у всіх республіках, неодноразово виникало питання, чи був референдум в СРСР. Незважаючи ні на що, орієнтуючись на кількість його учасників, потрібно визнати референдум таким, що відбувся, навіть враховуючи проблеми з його проведенням, що виникли відразу у декількох республіках.

    Грунтуючись на його підсумки, центральні власті почали готувати проект щодо укладення договору про союз суверенних республік. Його підписання офіційно було призначено на 20 серпня.

    Але, як вам відомо, йому не судилося відбутися. За кілька днів до цієї дати Державний комітет з надзвичайного стану, який увійшов в історію як ГКЧП, провів провальну спробу захоплення влади і насильницького відсторонення від управління Михайла Горбачова. Надзвичайний стан в країні було оголошено 18 серпня, політична криза в країні тривав до 21 числа, поки не вдалося зломити опір членів ГКЧП, його найактивніші учасники були заарештовані. Таким чином, підписання Союзного договору було зірвано.

    Союзний договір

    До осені того 1991 року був підготовлений новий проект Союзного договору, над яким працювала та ж робоча група. Передбачалося, що учасники увійдуть до нього в якості незалежних держав, об’єднаних у федерацію. Попереднє підписання цієї угоди офіційно було оголошено 9 грудня.

    Але і йому не судилося відбутися. Напередодні, 8 грудня, президенти Росії, України і Білорусії оголосили, що переговори зайшли в глухий кут, а процес виходу республік із складу СРСР необхідно визнати фактом, тому необхідно терміново утворювати Співдружність Незалежних Держав. Так з’явився союз, більше відомий як СНД. Ця міжурядова організація, яка при цьому офіційно не мала статусу держави, зародилася за підсумками підписання Біловезької угоди. Свою назву воно отримало через місця, де було укладено — Біловезька пуща на території Білорусії.

    Україна, Білорусь і Росія стали першими країнами, які увійшли в СНД. Потім до них приєдналися і інші союзні республіки. Перед настанням нового 1992 року сесія Ради Республік прийняла декларацію, яка офіційно затвердила припинення існування СРСР як держави.

    Цікаво, що 17 березня 1992 року екс-народні депутати ініціювали проведення річниці референдуму, для цього навіть надходила пропозиція зібратися в Москві на ще один з’їзд народних депутатів. Але з-за того, що рішенням Верховної Ради діяльність депутатів була припинена, їм було заборонено розробляти або приймати будь-які законодавчі акти. Їх спроби відновити роботу були визнані реанімували діяльності органів колишнього СРСР, а значить, прямим зазіханням на суверенітет нової держави — Росії, який вже оголосив себе незалежною федерацією. СРСР офіційно перестав існувати, всі спроби повернутися до його суспільних і державних інститутів зазнали провал.

    Як оцінювали референдум

    Пройшов референдуму було дано чимало політичних оцінок. Деякі з них стало можливим сформулювати тільки через певний час. Наприклад, у 1996 році депутати федерального парламенту стали спиратися на положення про те, що рішення, прийняте в 1991 році на референдумі, є обов’язковим до виконання, остаточним на всій території СРСР. Скасувати ж його представляється можливим, згідно з тодішніми законами, тільки після проведення нового референдуму. Тому і було прийнято постанову про те, що проведений референдум має юридичну силу для Росії, яка тепер повинна намагатися підтримувати збереження Радянського Союзу. Окремо було відзначено, що ніякого іншого питання з приводу існування СРСР не проводилося, значить, саме ці результати легітимні і мають юридичну силу.

    Зокрема, в ухваленій депутатами постанові зазначалося, що посадові особи в РРФСР, які готували, підписували і, врешті-решт, ратифікували рішення про припинення існування СРСР, самим грубим чином порушили волевиявлення більшості жителів країни, що формально дійсно було так.

    У зв’язку з цим Державна дума, спираючись на рішення більшості громадян, оголосила, що постанова Верховної Ради про денонсацію договору про утворення СРСР втрачає всяку юридичну силу.

    Правда, їх ініціатива не була підтримана членами вищої палати російського парламенту — ради Федерації. Сенатори закликали своїх колег повернутися до розгляду вище перелічених актів, щоб ще раз уважно і виважено проаналізувати можливість їх прийняття.

    У підсумку депутати Державної думи більшістю голосів визнали. що ці постанови мають переважно політичний характер, відповідають бажанням братніх народів, об’єднаних колись Радянським Союзом, жити в правовій і демократичній державі.

    При цьому федеральні парламентарії відзначили, що перераховані постанови повною мірою відображають політичну та громадянську позицію самих депутатів, ніяк не впливають на стабільність права в Росії, а також міжнародні зобов’язання, прийняті перед іншими державами.

    Також окремо було відзначено, що постанови, які приймає Державна дума, сприяють загальній інтеграції в економічній, гуманітарній та інших сферах. Як приклад наводилося четырехсторонее угоду між Російською Федерацією, Казахстаном, Білорусією і Киргизією. Наступним важливим кроком, як відзначали федеральні парламентарії, стало офіційне утворення Союзної держави між Росією і Білорусією.

    На закінчення потрібно відзначити, що на ці постанови вельми негативно відреагували багато колишні республіки СРСР. Зокрема, Узбекистан, Грузія, Молдова, Азербайджан і Вірменія.