Республіка Гаїті: столиця, населення, площа, економіка, державна мова

Перша незалежна республіка Латинської Америки. Найбідніша країна в Західній півкулі. Перша держава з темношкірим президентом на чолі. Сама гориста країна в Карибському басейні. Найбагатша в плані різноманітності флори. Все це – про Республіці Гаїті, яку також називають найнещаснішою і нещасної країною в світі. Що ж нам відомо про це куточку земної кулі?

Де знаходиться

Гаїті розташовується в західній частині острова Еспаньола і ділить його з Домініканською Республікою, яка займає східну половину. Примітно, що у цих земель не одне, а відразу три назви: Еспаньола, Гаїті і Сан-Домінго. Це другий за величиною острів групи Великих Антильських островів з площею 76,4 тис. км2. Безпосередньо площа Гаїті становить 27 750 км2, країна займає 143 місце у світі по займаній території.

Столиця

Головне місто Гаїті – Порт-о-Пренс. Існує версія, що свою назву він придбав у 1706 році, коли корабель французького флоту LePrince встав на якір в бухті на заході острова. Капітан Сен Андре, сильним якістю якого, судячи з усього, була логіка, вирішив організувати у вподобаному йому місці селище, назвавши його Портом Принца, або Порт-о-Пренс. Місто на місці поселення заснований у 1748 році, статус столиці французької колонії присвоєно йому в 1770-м. Після Французької революції були спроби перейменувати в Порт-Репюбликен, але нова назва не прижилася. Столицею Гаїті місто став з моменту утворення держави у формі республіки в 1804 році.

З часом населений пункт прийняв форму амфітеатру з видом на затоку. Архітектура міста поєднує колоніальний і сучасний стилі. З визначних пам’яток столиці Гаїті цікаві Художній музей і Національний краєзнавчий музей, де зберігається якір легендарної «Санта-Марії», площа Незалежності і ринок «Марші-де-Фер», пам’ятник Христофору Колумбу і цитадель Анрі Крістофа.

Природа

На підставі острови лежать вулканічні породи. Рельєф гірський, через всю територію пролягають чотири гірських хребта, в тому числі Центральна Кордильєра з піком Дуарте висотою 3087 метрів.

На півночі Гаїті омивається Атлантичним океаном, на півдні – водами Карибського моря.

Клімат тропічний, сезон дощів триває з червня по грудень. У повноводних річках живуть крокодили. Також з живності можна зустріти змій, ящірок, летючих мишей, гризунів і птахів.

Міста Гаїті

Гаїті складається з десяти департаментів: Артібоніт, Гранд-Анс, Ніп, Центральний, Північний, Північно-Східний, Північно-Західний, Західний, Південний, Південно-Східний.

Найбільш заселені міста Гаїті:

  • столиця країни (980 тисяч осіб),
  • Карфур (500 тисяч осіб),
  • Дельма (395 тисяч чоловік),
  • Петьонвіль (327 тисяч осіб),
  • Гонаїв (278 тисяч чоловік),
  • Сіте-Солей (265 тисяч осіб).

Крім центрального острова, республіка володіє островами поменше: Гонав, Саона, Мона, Ваш і легендарна Тортуга.

Населення

Країну населяють більше 10 мільйонів жителів, 95% становлять чорношкірі. Тривалість життя – в середньому 61 рік. Низький рівень грамотності, тільки половина дорослого населення Гаїті навчена читання та письма. Республіка займає перше місце серед країн Латинської Америки за кількістю голодуючих, до числа яких відноситься 58% жителів.

Тут говорять на французькій і сформований на його основі гаїтянському креольською, які є офіційними державними мовами Гаїті.

Віросповідання

Релігія – католицизм (80%) і протестантизм (16%), що не заважає основній масі населення поклонятися культу вуду. Вуду – релігія, яка поєднала в собі традиційні народні вірування і практики західноафриканських рабів з елементами католицизму. Жерці вуду (хунган – чоловік, мамбо – жінка) пророкують майбутнє з допомогою духів і проводять ритуали. Бокори (чаклуни) – люди, які практикують чорну магію.

Історія Гаїті

Назва острова Гаїті в перекладі з стародавнього мови аборигенів (індіанців таїно) означало «Гірська країна». В даний час слідів цієї культури не залишилося завдяки європейським колонізаторам.

«Колумб Америку відкрив — великий був моряк!», — про подвиг мореплавця відомо навіть дітям по пісеньки з мультфільмів. В кінці 1492 року експедиція Христофора Колумба досягла берегів Карибського моря, де флагманський корабель «Санта-Марія» сів на риф, змусивши членів команди зійти на сушу. Рятівний острів отримав назву Еспаньола (або «Іспанська земля») і почав активно освоюватися.

Такий ласий шматок не міг залишитися без уваги інших європейських держав, Англія і Франція висунули свої права на володіння островом. Півторастолітній період воєн закінчився в 1677 році переходом західній частині Еспаньйолу у владу французів.

16 століття став завершенням епохи індіанці – корінне населення, сопротивлявшееся колонізаторам, було винищено за 500 років. Їм на заміну завезли величезну кількість рабів з Африки, які обробляли плантації цукрового очерету. У 1789 році співвідношення білих до негрів-рабів становило 36 тисяч до 500 тисяч осіб відповідно. Раби утримувалися в жахливих умовах, тому тривалість їх життя на острові не перевищувала 5-6 років. З-за цього йшов безперервний потік нової робочої сили з Африки.

Людовик XIV в 1685 році ввів «Чорний кодекс», який накладав на рабовласників і плантаторів ряд обов’язків щодо утримання рабів. Але в дійсності дотримання закону не забезпечувалося, жорстоке поводження вважалося нормою.

Утворення республіки

1 січня 1804 року чорношкірі жителі острова організували повстання, в результаті було утворено незалежну державу, яку очолив Ж. Ж. Дессалин, що проголосив себе імператором Жаком I. Це перша в світі республіка, якою став керувати темношкірий президент. Прізвище Дессалин він отримав від колишнього господаря-француза. Він оголосив Гаїті «країною тільки для чорних» і віддав наказ знищити біле населення. В результаті за пару місяців загинуло близько п’яти тисяч чоловіків, жінок і дітей.

З тих пір і до цього часу влада на Гаїті відрізняється нестабільністю, переворотами та заколотами.

Франція визнала незалежність Гаїті в 1825 році, зобов’язавши виплатити компенсацію в сумі 90 мільйонів франків золотом.

У 1844 році східна, «іспанська», частина острова відокремилася, утворивши Домініканську Республіку.

У 1957 році до влади прийшов диктатор Франсуа Дювальє. Цей період став одним з найкривавіших в історії Гаїті. Під девізом «Влада чорним» була сформована таємна поліція «тонтон-макути», послідовників вуду. Дювальє вніс зміни в конституцію і оголосив себе президентом довічно з передачею поста спадкоємцю. До сина Жан-Клоду ця посада перейшла в 1971 році, який після п’ятнадцяти років правління втік до Європи з мільйонами доларів.

Після ряду переворотів у 1991 році владу в країні захопили демократи під командуванням Арістіда. Опорою президента Гаїті в цей період є збройні ополчення з промовистою назвою «Армія канібалів». У 2004 році Арістід змушений евакуюватися з-за заколоту в Центрально-Африканську республіку під контролем військ США, в країні почала працювати місія ООН.

В 2006 році президентом стає Рене Преваль, у 2011 році — музикант і політик Мішель Мартейи. З 2017 року на чолі Гаїті варто Жовенель Моиз.

Політична система

У 1987 році в країні прийнята Конституція, згідно з якою президента обирають із числа громадян віком старше 35 років загальним таємним голосуванням на п’ятирічний термін.

Президент суміщає посаду з посадою головнокомандувача військами країни. Всі рішення керівника держави затверджуються парламентом (Національною асамблеєю), який представляє законодавчу гілку влади і складається з 30 членів сенату і 99 депутатів.

Економіка

Економіка Гаїті перебуває в жалюгідному стані. Ця країна є найбіднішою в Західній півкулі Землі. За межею бідності – 60% населення. Чверть усієї валютної прибутку приносять перекази від емігрантів. Зовнішній борг – майже 2 млрд доларів.

Дві третини жителів зайняті в сільському господарстві, яке складно розвивається через рельєфних особливостей місцевості, де знаходиться Гаїті. Кавові і манговые дерева, цукровий очерет, сорго, кукурудза – це основні вирощувані культури, зібрані й оброблені плоди яких є головними експортними продуктами.

Промисловість острова представлена у цукрової, текстильної сферах. Наявні родовища золота і міді не розробляються. Автомобільні дороги непридатні для пересування в сезон дощів.

Природні стихії

Республіка Гаїті страждає від переділу влади, диктатури і воєн. Але і природні катаклізми мають не менш жахливі наслідки.

У липні 2004 року проливні дощі спричинили зсуви, від яких загинуло понад півтори тисячі осіб. У вересні цього ж року понад двох тисяч жителів стали жертвами ураганів «Жанна» і «Іван».

Січень 2012 року приніс ряд землетрусів, а з ними — загибель двохсот тисяч людей. У столиці Гаїті зруйнований Національний палац, кафедральний собор, адміністративні будівлі, лікарні. Три мільйони людей залишилися без будинків.

Після цього в країну прийшла епідемія холери, також забрала чимало життів.

Свята

Календар Республіки Гаїті насичений святковими днями. 1 січня відзначають Новий рік і День незалежності, що переходить в День предків 2 січня. З лютого стартує низка карнавалів. Найголовніший — Марді Грас — починається в столиці Гаїті в середу перед Великим постом і включає в себе театралізовані вистави та святкові процесії. Під час посту по країні крокують групи чаклунів з піснями і барабанами. У квітні — травні католики та православні святкують Пасху і пасхальний Понеділок. У травні відзначають День трудящих та День прапора. День всіх святих проходить 1-2 листопада. У грудні святкують День відкриття Гаїті (5 числа) і Різдво Христове.

Час в Гаїті

Часовий пояс Гаїті UTC-04:00. Різниця з Москвою становить мінус 8 годин.

Гроші

Грошова одиниця Гаїті — гудр, вона дорівнює 100 сентимо. Гурд введений в 1814 році. Випускають монети по 5, 10, 20, 50 сентимо, 1 і 5 гурдов. Є також банкноти номіналом 10, 20, 50, 100, 250, 500, 1000 гурдов.

Відпочинок на Гаїті

Кращий час для відпочинку на Гаїті – з грудня по березень, сухий сезон. Колоритний Порт-о-Пренс приваблює туристів прекрасним кліматом, прозорими водами Карибського моря і різноманітністю фруктів. Острів Тортуга, колишнє піратське притулок, також розташовує до відпочинку. Якщо дотримуватися правила безпеки при відвідуванні цієї країни, то вийде уникнути неприємних сюрпризів. Не рекомендується брати в оренду автомобіль з-за відсутності доріг і правил дорожнього руху. Краще використовувати громадський транспорт. Самостійний огляд приміських районів не вітається, кримінальна обстановка не сприяє таким прогулянок. Пересування поодинці і носіння прикрас також варто побоюватися.

Що подивитися

Національні парки і строкаті міста, колоніальна архітектура і пляжі з білосніжним піском, традиційна гаїтянська кухня — Гаїті зуміє справити враження на що приїхав сюди мандрівника. Що варто подивитися в першу чергу?

Кап-Аїтьєн

Місто заснований французами в 1670 році, він буквально оповитий переплетенням зелених вуличок і площ. З цікавого тут розташовані Сан-Сусі-Палас, цитадель «Ла-Фер’єр», собор Кап-Аїтьєн.

Цитадель «Ла-Фер’єр»

Друга назва – фортеця Анрі Крістофа. Це саме велике фортифікаційне спорудження Західної півкулі і символ незалежності Гаїті. Площа цитаделі становить десять тисяч квадратних метрів, висота стін – близько сорока метрів. «Ла-Фер’єр» була зведена на горі висотою 910 метрів в 1817 році, її будівництво тривало п’ятнадцять років. Понад триста гармат захищали стіни фортеці від ворога – французьких загарбників. Цитадель включена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щоб потрапити на вершину фортеці, туристу доведеться пару годин підніматися по схилу за допомогою мула.

Палац Сан-Сусі

Ще одна грандіозна споруда часів короля Анрі Крістофа, возводившего палац як притулок в разі небезпеки і за іронією долі в його ж стінах покінчив з собою. Землетрус 1842 року не пощадив палац, залишивши на його місці руїни. Це місце користується поганою славою у місцевого населення і вважається проклятим.

Собор Кап-Аїтьєн

Собор Кап-Аїтьєн є візитною карткою міста, розташовуючись на центральній площі. Був закладений в 1878 році, споруда завершена через десятиліття. Білосніжна будівля з колонами та дзвіницями – яскравий зразок колоніальної архітектури.

Собор Вознесіння Діви Марії

Будівництво кафедрального собору в Порт-о-Пренсі велося на місці старого католицького храму з січня 1884 року по грудень 1914 року. На жаль, прослужив головний храм римсько-католицької єпархії недовго – його зруйнував землетрус 2010 року. Тоді ж у соборі загинув архиєпископ Джозеф Серж Міот.

Сьогодні існує проект архітектора з Пуерто-Ріко Сегундо Кардона зведення на цьому місці нового собору, який планується реалізувати в найближче десятиліття.

Національний музей Гаїті

В експозиції Національного музею у Порт-о-Пренсі безліч цікавих експонатів. Тут представлені документи, предмети мистецтва, зброя за кілька століть – від настінних розписів племен таїно до пістолета, з якого застрелився король Анрі Крістоф.

Президентський палац

Президентський палац в Порт-о-Пренсі служив резиденцією першого керівника держави в 1918-2010 роки і розміщувався на Марсовому полі. Будинок Президентського палацу являло зразок класичної французької архітектури кінця XIX століття. Проект під назвою «Гніздечко» виконаний архітектором Жоржем Боссаном, закінчив Паризьку школу витончених мистецтв. В результаті землетрусу 2010 року триповерхова будівля сильно постраждало: обрушилося починаючи з другого поверху. Реконструкція будівлі оцінюється в 100 мільйонів доларів США. Зараз роботи призупинені із-за браку коштів.

Озеро Етан-Суматр

Унікальність озера площею понад 170 км2 полягає у високому рівні солоності, в кілька разів перевищує показники морської води. Тут мешкають крокодили, ігуани, фламінго, понад 300 видів птахів. Туристу пропонують дайвінг і скайсерфинг.

Національний парк Ла Висить

Це наступний після Піку Макайа національний парк Гаїті площею понад 30 км2. Заснований у 1983 році. Просторі луки і ліси приваблюють любителів піших прогулянок та велотуризму.

Річка Артібоніт

Найдовша за довжиною річка острови (понад 240 км). Витік річки знаходиться в Домініканській Республіці, в горах Кордильєра-Сентраль. Це джерело не тільки води, але і енергії, на ній працює Пелигрская ГЕС, що забезпечує всю країну. Туристів річка підкорює приголомшливими видами.

Круа-де-Бук

Село Круа-де-Бук влаштувалася в місті з такою ж назвою і привертає увагу історією, пов’язаною з ковалем Жоржем Лиото і його послідовниками, «ковалями вуду». У цьому місці можна познайомитися з культурою вуду на прикладі виробів з металу, які зображують містичні ритуали і духів.