Плід фантазії, пережив століття
Ставлення сучасних дослідників до відомостей, викладених у діалогах Платона і у творах ряду інших авторів, вкрай скептичне. Більшість з них вважають Атлантиду легендою, яка не має під собою ніякого реального обґрунтування. Їх позиція пояснюється насамперед тим, що протягом багатьох століть не було виявлено ніяких матеріальних підтверджень її існування. Це дійсно так. Повністю відсутні археологічні дані про існування в кінці льодовикового періоду, а також найближчих до нього тисячоліть розвинутій цивілізації в Західній Африці чи Греції.
Викликає подив і той факт, що історія, нібито повідана світу давньогрецькими жерцями і дійшла потім до Платона в усному переказі, не знайшла свого відображення ні в одному з письмових пам’яток, виявлених на берегах Нілу. Це мимоволі наводить на думку про те, що давньогрецький філософ сам склав трагічну історію Атлантиди.
Початок легенди він цілком міг запозичити з багатою вітчизняної міфології, в якій боги нерідко ставали засновниками цілих народів і континентів. Що ж стосується трагічної розв’язки сюжету, то вона була йому необхідна. Вигаданий острів слід було знищити для додання історії зовнішнього правдоподібності. Інакше як би він міг пояснити сучасникам (і, зрозуміло, нащадкам) відсутність слідів його існування.
Дослідники античності звертають увагу і на той факт, що розповідаючи про таємничому континенті, розташованому поблизу західного узбережжя Африки, і про його мешканців, автор наводить виключно грецькі імена і географічні назви. Це досить дивно і наводить на думку про те, що він сам їх вигадав.
