Ізолюючі мови: сутність, особливості, приклади

Лінгвістика – наука об’ємна, що охоплює не просто окремі мови або окремі мовні родини, але всі мови світу, вивчаючи, класифікуючи, порівнюючи і знаходячи закономірності. Результатом таких досліджень стають численні багатотомні праці та класифікації за різними ознаками.

Наприклад, можливо класифікація мов по спорідненості один з одним. Такий підхід називається “генетичним” або “генеалогічним”. Однак на рубежі XVII-XIX століть з’являється й інший спосіб класифікації мов. Новий підхід, створений братами Серпнем-Вільгельмом і Фрідріхом Шлегелями, був заснований на спільності мовного типу і ладу.

Типологічна класифікація мов

У лінгвістиці типологією називають порівняльне вивчення структурних і функціональних властивостей мов, не звертаючи уваги на наявність або відсутність між ними родинних зв’язків. Основна мета такого дослідження мов – встановити наявні між ними подібності і відмінності, які полягають в їх найбільш загальних і найбільш важливих властивості. Спочатку Фрідріх Шлегель поділив мови лише на два типу: флективные і аффиксирующие. Його брат Август-Вільгельм, доповнив цю класифікацію, виділивши ще й аморфний тип мови. Сучасний вигляд типологічна класифікація мов придбала завдяки Вільгельму фон Гумбольдту, який доповнив типологію терміном “инкорпорирующий мова” і звернув увагу на те, що “чистих” мов, тобто відносяться тільки до одного типу та не містять у собі елементів іншого типу, не буває. Більш того, на різних етапах розвитку мови можуть видозмінюватися, набуваючи риси, властиві іншому типу.

Цікаве:  Іменник в українській мові: визначення, відмінки, числа, форми

Всього прийнято виділяти чотири типи мов:

  • Флективные, які являють собою мови з притаманним їм зміною слів за допомогою різноманітних флексу, а також мають неоднозначні та нестандартні афікси, несамостійні основи слова. Сюди відносять всі слов’янські мови, за винятком болгарської, латини, семітських.
  • Агглютинативные, в яких велику роль грають незмінні і однозначні афікси, механічно приєднуються до таким же незмінним основ слів або коріння. Це фінно-угорські, алтайські, японські.
  • Некорпорирующие, в якому використовуються слова-пропозиції, утворені за допомогою додавання окремих коренів-основ і службових елементів, де початок такого слова частіше за все буде відігравати роль підмета, кінець – присудка, а середина буде нести в собі всю іншу інформацію. До таких відносять палеоазиатские, ескімоські й індіанські мови.
  • Ізолюючі, які детальніше будуть розглянуті нижче.