Проводилося європейськими державами протягом XV–XIX ст. активне завоювання дрібних розрізнених царств, які перебували на території півострова Індостан, і створило умови для подальшої колонізації Індії, супроводжувалося запеклою конкурентною боротьбою між основними претендентами на економічне і політичне панування. В їх числі були Англія, Португалія, Голландія і Франція. Пізніше до них приєдналися Данія, Пруссія, Швеція і Австрія. Збройне протистояння цих країн проходило на тлі безперервних заколотів і повстань місцевого населення, прагнув відстояти свою національну незалежність.
Далека і казкова країна
Початок європейської колонізації Індії було покладено ще в XV столітті, коли вироблені нею товари, завдяки розширенню морської торгівлі, почали активно завойовувати світовий ринок. Екзотичні вироби, а також прянощі високо цінувалися в Європі, і це створило передумови для створення цілого ряду торгових компаній, що приїхали на півострів в надії швидкого збагачення.
Піонерами колонізації Індії стали португальці, відкривши морський шлях в цю «казкову», за уявленнями європейців, країну. На рубежі XV і XVI ст. ними було засновано на узбережжі півострова велика кількість поселень, поблизу яких розміщувалися факторії і торгові склади. Не гребували вони й прямим втручанням у політичну боротьбу місцевих правителів.
Наступним етапом європейської колонізації Індії стала поява на її території голландців. Однак, не бажаючи витрачати сили на конкурентну боротьбу з португальцями, вони дуже скоро перемістилися на острови Індонезії, які з тих пір прийнято називати Голландської Індією. Там вони сконцентрували свої зусилля на експорті прянощів і отримували з цього величезні прибутки.
Монополія лондонських купців
І нарешті, в самому початку XVII століття до числа колишніх шукачів багатств приєдналися Англія і Франція, для яких колонізація Індії стала не тільки вигідним комерційним підприємством, але і питанням національного престижу. Початок цьому було покладено групою лондонських купців, які отримали в 1600 році з рук королеви Єлизавети I хартію, наділяла їх монополією на торгівлю з східними країнами. Протягом майже цілого століття вони та їх нащадки безперешкодно вивозили з Індії товари, що мали в Європі колосальний попит.
Створення Ост-Індської компанії і боротьба з конкурентами
Однак на початку наступного сторіччя їм довелося потіснитися, поступившись частина доходів інших, не менш заповзятливим британським комерсантам, також зумів отримати право на торгові операції в Індії. Щоб уникнути збитків, пов’язаних з неминучої в таких випадках торговою війною, розсудливі англійці зволіли об’єднатися і створити спільну Ост-Індську компанію, яка, пройшовши довгий шлях, перетворилася з торгової фірми в таку впливову політичну організацію, що встановила повний контроль над більшою частиною півострова. Головні офіси поміщалися в Калькутті, Бомбеї та Мадрасі. Саме цей процес, що завершився до початку XIX століття, прийнято називати англійської колонізацією Індії.
Помилкою було б вважати, що такий успіх дістався британцям легкою ціною. Навпаки, протягом усього початкового періоду колонізації Індії їм доводилося вести торговельну, а часом і збройну боротьбу з конкурентами, про яких згадувалося вище. Тим не менш, до середини XVIII століття майже всі вони були відтіснені, і серйозну небезпеку для англійців представляли тільки французи.
Але і їх позиції сильно похитнулися після завершення Семирічної війни (1756 – 1763), участь в якій брали всі європейські держави. Згідно з мирним договором, підписаному главами країн-переможниць, Франція, знаходилася в числі аутсайдерів, втрачала всі раніше завойовані в Індії землі. І хоча згодом частина міст їй була повернута, про минуле вплив говорити не доводилося.
Кінець імперії Великих Моголів
Так, покінчивши на полях битв з останнім реальним супротивником, Англія міцно затвердила свій вплив на півострові, продолжавшем залишатися в очах європейців якоюсь подобою земного раю, звідки до них не переставали надходити рідкісні і дивовижні товари. Описуючи події тієї пори, дослідники відзначають, що завершальний етап колонізації Індії Великобританією збігся з періодом яскравого, але короткочасного розквіту цієї прадавньої країни, що іменувалася в ту пору імперією Великих Моголів.
Відносна політична стабільність, яка встановилася в другій половині XVIII століття і дозволила помітно поліпшити життя населення, незабаром була порушена новими соціально-економічними потрясіннями, які стали наслідком міжусобної боротьби феодальних і етнічних племен, а також афганської інтервенцією. У країні з’явилося безліч озброєних угруповань, які намагалися скористатися ситуацією, що склалася і захопити владу.
Перемога, здобута чужими руками
Сепаратизм вкрай послабила імперію і дозволив Ост-Індської компанії розпочати черговий етап своїх завоювань. Маркс К., описуючи в одній зі своїх робіт цей період індійської історії, помічав, що в той час, як на території країни «всі воювали проти всіх», британці зуміли вийти одноосібними переможцями з їх нескінченного кровопролиття.
Розпад колись сильної Великої Моголії спровокував нову низку збройних зіткнень між угрупованнями, претендовавшими на політичне і економічне спадщина колишніх правителів. Баланс сил між ними постійно змінювався, але при всіх обставинах англійці вміли отримувати свою вигоду.
Тричі їм вдавалося направити проти свого головного супротивника – главу держави Мансур Хайдара Алі – озброєні формування, які повністю укомплектовані з незадоволених його політикою місцевих жителів і тим самим чужими руками добувати собі перемогу на полі брані. У підсумку той був змушений просити перемир’я і прийняти всі висунуті англійцями умови, що дозволило їм на початку XIX століття утвердитися в Південній Індії і Бенгалії.
На шляху до політичного та економічного панування
Однак для остаточного підпорядкування собі всього населення Індостану було необхідно зламати опір кількох феодальних маратхських князівств, розташованих у центрі півострова на території сучасного штату Махараштра. Всі вони до початку XIX століття перебували у стані жорстокої кризи.
Раніше об’єднані в загальну конфедерацію, мала централізоване управління в особі пешвы – посадової особи, рівного за значенням сучасному прем’єр-міністру, племена являли собою значну військову та політичну силу. У зазначений період їх союз фактично розпався, і місцеві феодали вели невпинну боротьбу за лідерство. Їх міжусобні війни розоряли селян, а постійно зростаючі податки лише посилювали бедственность положення.
Кабальний договір
Сформована обстановка як найкраще сприяла втручанню англійців під внутриплеменной конфлікт і встановлення власного диктату. З цією метою вони в 1803 році почали активні військові дії проти пешвы Баджо (“Рао II і залишалися в його підпорядкуванні князів.
Маратхі не змогли чинити серйозного опору загарбникам і були змушені підписати нав’язаний їм договір, згідно з яким вони не тільки брали на себе зобов’язання надалі виконувати приписи британської адміністрації, але і нести всі витрати за змістом їх армії.
Завершення процесу колонізації
Англійська колонізація Індії призвела до низки загарбницьких війн з суверенними державами, располагавшимися на території Індостану. Так, у 1825 році загарбання Бірми поклав початок контролю Ост-Індської компанії над раніше незалежними штат Ассам, які перебували в східній частині півострова. Слідом за тим, вже в 40-х роках XIX століття, ними було захоплено держава Пенджаб.
Прийнято вважати, що процес завоювання Індії британськими колонізаторами, завершився в 1849 році, коли перемога у другій пенджабской війні (англійцям довелося двічі кидати свої сили на придушення їх національно-визвольних рухів) дала їм можливість анексувати всю територію держави. З цих пір британська корона міцно утвердилася на півострові, привлекавшем протягом кількох століть погляд багатьох правителів Європи.
Висновок
Підводячи підсумок сказаному, слід зазначити, що з початку колонізації Індії британцями проводилася політика, спрямована не тільки на залучення країни у сферу своїх комерційних інтересів (що не раз ними декларувалося), але й на встановлення в ній політичного впливу. Скориставшись у XVIII столітті падінням імперії Моголів, англійці захопили велику частину залишився після неї спадщини, відтіснивши при цьому всіх інших конкурентів.
Надалі, стаючи активними учасниками всіх міжплемінних і міжетнічних чвар, британці підкуповували місцевих політиків і, посприявши їх приходу до влади, примушували потім під різними приводами виплачувати Ост-Індської компанії величезні суми з державного бюджету.
Основні конкуренти англійців – португальці, а потім і французи – не змогли надати належного опору і були змушені задовольнятися лише тим, до чого «не дійшли руки» справжніх господарів становища. Французи до того ж вкрай послабили свій вплив власними міжусобними чварами, що виникли у XVIII столітті при спробі встановити контроль над територією західного узбережжя півострова. Як відзначають історики, у той період мали місце навіть випадки збройних зіткнень між французькими воєначальниками.
