Коротка біографія Олександра Солженіцина. Цікаві факти і фото

До творчості Олександра Ісайовича Солженіцина, біографія якого буде представлена вашій увазі в статті, можна ставитися по-різному, але варто однозначно визнати його вагомий внесок у російську літературу. Крім цього, Солженіцин також був досить популярним громадським діячем. За свій рукописну працю «Архіпелаг Гулаг» письменник став Нобелівським лауреатом, що є прямим підтвердженням того, наскільки фундаментальної стала ця його робота. Коротко, найголовніше з біографії Солженіцина читайте далі.

Цікаві факти з дитинства та юності

Солженіцин народився в Кисловодську у відносно небагатій родині. Сталося це знаменна подія 11 грудня 1918 року. Його батько був селянином, а мати – козачкою. З-за вкрай непростого матеріального становища майбутній письменник разом зі своїми батьками в 1924 році був змушений переїхати в Ростов-на-Дону. А з 1926 року він вступає навчатися в одну з місцевих шкіл.

Успішно закінчивши навчання в середній школі, Солженіцин в 1936 році поступає в Ростовський університет. Тут він проходить навчання на фізико-металургійному факультеті, але при цьому не забуває паралельно активно займатися літературою – головним покликанням його життя.

Університет Солженіцин закінчив в 1941 році і отримав диплом про вищу освіту з відзнакою. Але перед цим, у 1939 році він вступає на факультет літератури в Московський інститут філософії. Вчитися тут Солженіцин мав на заочній формі, але його планам перешкодила Велика Вітчизняна війна, в яку Радянський Союз вступив у 1941 році.

І в особистому житті Солженіцина в цей період відбуваються зміни: в 1940 році письменник одружується Н. А. Решетовською.

Важкі військові роки

Навіть з урахуванням свого слабкого здоров’я Солженіцин всіма силами прагнув на фронт, щоб захистити свою країну від фашистської захоплення. Потрапивши на фронт, він служить у 74-му транспортно-гужовому батальйоні. У 1942 році був направлений на навчання до військового училища, пройшовши яке отримав лейтенантское звання.

Вже в 1943 році завдяки своєму військовому чину Солженіцин був призначений командиром спеціалізованої батареї, що займалася звуковий розвідкою. Ведучи сумлінно свою службу, письменник заслужив почесні для нього нагороди – це орден Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни 2-го ступеня. У цей же період йому присвоєно чергове військове звання – старший лейтенант.

Політична позиція і труднощі, пов’язані з нею

Солженіцин не боявся відкрито критикувати діяльність Сталіна, абсолютно не приховуючи власної політичної позиції. І це навіть незважаючи на те, що тоталітаризм в цей час так яро процвітав на території всього СРСР. Це можна було прочитати, наприклад, у листах, які письменник адресував на ім’я Віткевича – його друга. В них він завзято засуджував всю ідеологію ленінізму, яку вважав спотвореною. І за дані дії він поплатився власною свободою, потрапивши у табори на 8 років. Але часу у місцях позбавлення волі зовсім не втрачав. Тут він написав такі відомі літературні твори, як «Знають істину танки», «У колі першому», «Один день Івана Денисовича», «Люби революцію».

Ситуація зі здоров’ям

У 1952 році, незадовго до свого звільнення з таборів, у Солженіцина виникають труднощі зі здоров’ям – у нього виявляють рак шлунка. У зв’язку з цим постало питання про операцію, яку медики успішно провели 12 лютого 1952 року.

Життя після ув’язнення

Коротка біографія Олександра Солженіцина містить інформацію про те, що 13 лютого 1953 року він вийшов з табору, відбувши тюремне покарання за критику влади. Саме тоді він був відправлений в Казахстан, в Джамбульскую область. Село, де оселився письменник, називалося Берлик. Тут він влаштувався на роботу викладачем і викладав математику і фізику в середній школі.

У січні 1954 року приїжджає в Ташкент на лікування в спеціальний раковий корпус. Тут же медиками була проведена променева терапія, яка дала віру письменника в успіх боротьби зі страшним смертельною недугою. І справді, сталося диво – в березні 1954 року Солженіцин відчув себе значно краще і був виписаний з клініки.

Але ситуація з хворобою залишилася в його пам’яті на все життя. У повісті «Раковий корпус» письменник детально описує ситуацію зі своїм незвичайним зціленням. Тут він дає зрозуміти читачеві, що йому допомогла в непростій життєвій ситуації віра в Бога, самовідданість лікарів, а також невичерпне бажання до самого кінця відчайдушно боротися за власне життя.

Остаточна реабілітація

Солженіцин був остаточно реабілітований комуністичним державним режимом лише в 1957 році. У липні цього ж року він стає повністю вільною людиною і більше не побоюється різних переслідувань і пригнічення. За свою критику він отримав від влади СРСР сповна поневірянь, але це остаточно не зламало його дух і ніяким чином не позначилося на його подальшій творчості.

Саме в цей період письменник переїжджає в Рязань. Там же він успішно влаштовується на роботу в школу і викладає дітям астрономію. Шкільний учитель – це та професія для Солженіцина, яка не обмежувала його можливості займатися улюбленою справою – літературою.

Новий конфлікт з владою

Працюючи в Рязанській школі, Солженіцин активно викладає свої думки і погляди на життя в численних літературних творах. Проте в 1965 році його чекають нові випробування – КДБ захоплює весь архів рукописів письменника. Тепер для нього вже діє заборона творити чергові літературні шедеври, що для будь-якого письменника є згубним покаранням.

Цікаве:  Мезотерапія для волосся: відгуки, плюси і мінуси процедури

Але Солженіцин не опускає рук і намагається в цей період всіма силами виправити ситуацію. Наприклад, у 1967 році він викладає у відкритому листі, який адресується для З’їзду радянських письменників, власну позицію про те, що викладено у творах.

Але це дію справило негативний ефект, який обернувся проти відомого літератора та історика. Справа в тому, що в 1969 році Солженіцина виключають зі Спілки письменників СРСР. Роком раніше, в 1968 році, він закінчує написання книги «Архіпелаг ГУЛАГ», яка зробила його популярним у всьому світі. Опублікована вона була масовим тиражем тільки в 1974 році. Саме тоді з твором змогла ознайомитися громадськість, так як для широкого кола читачів до цього часу воно залишалося недоступним. І цей факт відбувся лише тоді, коли письменник жив за межами своєї країни. Книга була вперше опублікована не на батьківщині автора, а у столиці Франції – Парижі.

Основні етапи та особливості життя за кордоном

Солженіцин досить тривалий період не повертався жити на батьківщину, так як, напевно, в глибині душі був на неї сильно ображений за всі ті репресії і позбавлення, які їй довелося випробувати в СРСР. В період з 1975 по 1994 рік письменник зумів побувати в багатьох країнах світу. Зокрема він успішно відвідав Іспанію, Францію, Великобританію, Швейцарію, Німеччину, Канаду і США. Досить широка географія його подорожей чималим чином сприяла популяризації літератора серед широких читацьких мас зазначених держав.

Навіть у самій короткій біографії Солженіцина є інформація про те, що в Росії «Архіпелаг ГУЛАГ» був виданий лише в 1989 році, незадовго до остаточного розпаду імперії СРСР. Сталося це в журналі «Новий світ». Там ж публікується і його відомий розповідь «Матрьонін двір».

Повернення на батьківщину і новий творчий порив

Лише після того, як СРСР розпався, Солженіцин все ж вирішується повернутися на Батьківщину. Це сталося в 1994 році. У Росії письменник працює над своїми новими роботами, повністю присвячуючи себе всього коханому творчості. А в 2006 і 2007 роках виходять цілі томи всіх зборів Солженіцина в сучасному палітурці. Дана літературна колекція налічує 30 томів.

Смерть літератора

Помер Солженіцин вже в похилому віці, проживши досить непросте життя, наповнене безліччю різних труднощів і поневірянь. Сталося це сумно подію 3 травня 2008 року. Причиною, що призвела летальний результат, стала серцева недостатність.

Буквально до останнього свого подиху Солженіцин залишався вірним собі і постійно створював чергові літературні шедеври, які досить високо оцінюються у багатьох країнах світу. Напевно, і наші нащадки оцінять все те світле і праведне, що хотів передати письменник.

Маловідомі факти

Тепер вам відома коротка біографія Солженіцина. Настав час висвітлити деякі маловідомі, але не менш цікаві факти. Звичайно, все життя такого популярного в усьому світі письменника навряд чи може залишитися не поміченою його шанувальниками. Адже доля Солженіцина досить різноманітна і незвичайна за своєю суттю, можливо, навіть десь і трагічна. А під час хвороби на рак він і зовсім впродовж певного часу лише на волосок залишався від передчасної загибелі.

Але є ряд фактів, про які можна прочитати далеко не у всіх джерелах, що оповідають про літератора. Серед основних можна виділити наступні:

  • За помилку у світову літературу увійшов з помилковим по батькові «Ісаєвич». Справжнє ж по батькові звучить дещо інакше – Исаакиевич. Сталася помилка при заповненні паспортної сторінки Солженіцина.
  • У молодших класах Солженіцин піддавався висміюванню з боку ровесників тільки за те, що носив на шиї хрестик і відвідував церковні служіння.
  • У таборі письменник розробив унікальний метод запам’ятовування текстів за допомогою чоток. Завдяки тому що він перебирав у руках даний предмет, Солженіцин зумів зберегти в пам’яті найбільш важливі моменти, які він потім сповна відобразив у власних літературних творах.
  • У 1998 році був нагороджений орденом Святого апостола Андрія Первозванного, але несподівано для всіх благородно відмовився від даного знака визнання, мотивуючи свою дію тим, що не може прийняти орден від влади Росії, яка привела країну до нинішнього її сумного стану розвитку.
  • Сталіна письменник назвав «паханом» при спотворенні «ленінських норм». Такий термін явно не припав до душі Йосипу Віссаріоновичу, що сприяло невідворотного подальшого арешту Солженіцина.
  • В університеті літератором було написано безліч віршів. Їх увібрав в себе спеціальний «Поетичний збірник», який вийшов в 1974 році. Випуск даної книги взяла на себе видавнича організація “Імка-прес”, активно працювала в еміграції.
  • Улюбленою літературною формою Олександра Ісайовича слід вважати розповідь «Поліфонічний роман».
  • В Таганському районі Москви є вулиця, яку перейменували в честь Солженіцина.