Умови
Гетто було розташоване в районі Нижнього ринку та єврейського кладовища. Охоплювало 39 вулиць. Вся територія була обгороджена колючим дротом. Серед охоронників зустрічались не тільки німці, але і білоруси, литовці. Тут встановлені Правила були такі ж, як і у варшавському гетто. В’язень не мав права вийти на вулицю без розпізнавального знака – п’ятикутної жовтої зірки. В іншому випадку він міг бути розстріляний на місці. Втім, і жовта зірка не рятувала від смерті. І німці і поліцаї з перших днів створення Мінського гетто грабували і вбивали євреїв абсолютно безкарно.
Життя євреїв була обкладена безліччю заборон. В’язень гетто не мав права пересуватися по тротуару, відвідувати громадські місця, опалювати житлове приміщення, здійснювати обмін речей на продукти у представника іншої національності, носити хутряні речі. При зустрічі з німцем він повинен був знімати головний убір, причому на відстані не менше п’ятнадцяти метрів.
Безліч заборон була пов’язана з продовольством. Перший час євреям ще дозволяли обмінювати речі на борошно. Незабаром і це заборонили. Продукти на територію гетто проникали, як правило, нелегальним шляхом. Той, хто здійснив обмін, ризикував життям. Всередині Мінського гетто діяв так званий чорний ринок, в якому брали участь і деякі німці. Щільність населення тут була надзвичайно висока. В одноповерховому будинку, який складався з трьох квартир, могло проживати до ста осіб.
Голод, нестерпна скупченість, антисанітарія, холод – все це створило сприятливі умови для розвитку різних захворювань. У 1941-му німецьке командування дозволило відкрити лікарню і навіть у дитячий притулок. У 1943 році вони були знищені.
