Рівноправності народів і націй
Нормами інтернаціонального співробітництва встановлені принципи поваги до кожної нації, до їх вільного вибору шляху і способів генезису.
У статті 2 Статуту Об’єднаних Націй розвиток дружніх взаємовідносин народів, на базі рівних прав та самостійного визначення націй і народностей, визначається як один з найбільш важливих орієнтирів. Дане “кредо” дуже часто можна зустріти в документах Організації – в деклараціях, пактах з прав людини від 1966 року.
У Гельсінському же угоді робиться акцент на те, що згідно з даним правилом, народи мають повне право розпоряджатися плановими або поточними справами. Вони можуть визначати за їх розсуд політичні статуси без зовнішнього втручання, визначатиме, яким чином вони будуть розвивати політику, економіку, соціальні та культурні процеси.
