Віршований діалог Пушкіна і святителя Філарета
Цікавим фактом з життя святителя, який відомий багатьом шанувальникам російської поезії, стала літературна листування Філарета з А. С. Пушкіна, в якій поет писав свого роду сповідь:
Дар марна, дар випадковий,
Життя, навіщо ти мені дана?
Іль навіщо долею таємницею
Ти на страту засуджена?
Хто мене ворожою владою
З нікчеми заволав,
Душу мені наповнив пристрастю,
Розум сомненьем схвилював?..
Цілі немає переді мною:
Серце порожньо, празден розум,
І томить мене журбою
Однозвучний життя шум.
Відповідь митрополита:
Не дарма, не випадково
Життя від Бога нам дана,
Не без волі Бога таємницею
І на страту засуджена.
Сам я норовливої владою
Зло з темних бездн заволав,
Сам наповнив душу пристрастю,
Розум сомненьем схвилював.
Вспомнись мені, забвенный мною!
Просияй крізь морок дум, –
І збудуєте Тобою
Серце чисто, світлий розум.
Продовження теми поетом:
У години забав іль пустотливої нудьги,
Бувало, лірі я моєї
Ввіряв зніжені звуки
Безумства, лінощів і пристрастей.
Але і тоді струни лукавою
Мимоволі дзвін я переривав,
Коли твій голос величавий
Мене раптово вражав.
Я лив потоки сліз нежданих,
І ран совісті моєї
Твоїх промов запашних
Втішним чистий був ялин.
І нині з висоти духовної
Мені руку простираешь ти,
І силою лагідної і любовної
Смиряешь буйні мрії.
Твоїм вогнем душа зігріта
Відкинула морок земних суєт,
І прислухається арфі Філарета
У священному жаху поет.
Молитва – це розмова з Богом. Таке спілкування буває справжнім, якщо людина щирий і чесний, в першу чергу з самим собою.
Молитвами Філарета (Дроздова), святого отця нашого, і всіх святих, Господи, помилуй нас!
