Основні риси особистості: список, характеристика, приклади

Особистість людини багатогранна, глибока і унікальна. Протягом століть будучи предметом всебічного дослідження для різних наукових областей, досі залишається до кінця не вивченою. Завдяки накопиченим і систематизованим знанням виділені основні риси особистості. Знайомство з ними допомагає людині краще розуміти себе, що, в свою чергу, дозволяє вносити корективи в переконання, систему самомотивації, змінювати звичні способи дій для покращення якості свого життя і підвищення рівня щасливості.

Структура особистості

Існує велика кількість різних теорій рис особистості людини. У вітчизняній психології широко відомі структури особистості таких авторів, як Платонов К. К., Леонтьєв А. Н., Ковальов А. Р.

У таблиці нижче структура особистості за Ковальову А. Р.

Психологічні процеси особистості	Психологічні стани особистості	Психологічні властивості особистості
Найбільш динамічні	Більш стійкі	Найбільш стабільні
Пізнавальні Емоційні Вольові	Пізнавальні Емоційні Вольові	Спрямованість Здібності Темперамент Характер

В роботах відомого вітчизняного психолога Ковальова А. Р. особистість визначається як інтегративне утворення психічних процесів, станів і сформованих рис особистості людини.

Психологічні процеси

Психологічні процеси визначають фундамент психічного життя людини, оскільки забезпечують йому взаємодію з навколишнім середовищем і відповідають за формування його життєвого досвіду. Таких процесів маса як у свідомості, так і підсвідомості. Вони найбільш динамічні і короткочасні. Серед них виділяються емоційні, вольові та пізнавальні психічні процеси. До останньої групи належать сприйняття, відчуття, уявлення, мислення, пам’ять, увагу, уяву.

Психологічні стани

Психологічні стани – це вже більш стійкі утворення, які формуються з психологічних процесів. Вони являють собою відносно незмінні у часі внутрішні цілісні характеристики індивідуальної психіки. Кожен такий стан може бути охарактеризований одним або декількома параметрами, які виділяють його з безлічі інших. В залежності від того, яку діяльність або який поведінковий акт даний стан забезпечує, проявляється домінування тих чи інших пізнавальних, емоційних або вольових психічних процесів.

Психологічні властивості

Психічні властивості чи риси особистості людини являють собою індивідуально-психологічні особливості, які лежать в основі постійних способів його взаємодії з світом. Вони характеризують людину як систему певних суб’єктивних відносин до самого себе, до оточуючих людей, різних груп і світу в цілому, що проявляється в спілкуванні та взаємодії з ними.

Поки формування загальних стійких рис особистості тільки починається, дитини характеризують в цілому по його основним психологічним станам. Наприклад, про нього говорять, як про спокійному, урівноваженому, соромливого, примхливому, афективному, возбудимом, депресивному. При зміні психічних станів змінюється і вигляд особистості дитини. В певних умовах одне з таких станів може закріпитися і в майбутньому виявитися у деяких особливостях його характеру.

Формування рис особистості здійснюється із психічних процесів, які протікають на тлі психічних станів. Вони являють собою найбільш стабільні і стійкі, мало піддані змінам і при цьому повільно накопичуються психічні освіти. В якості таких Ковальов А. Р. виділив чотири основні категорії. Список рис особистості людини виглядає наступним чином:

• темперамент;
• спрямованість;
• характер;
• здібності.

При цьому він звертав увагу на певну міру умовності виділення даних структур, оскільки одні і ті ж властивості можуть характеризувати і спрямованість, і характер, і впливати на прояв здібностей. Однак, розгляд цих структур як відносно автономних дуже важливо. Адже при наявності однакових властивостей, наприклад, темпераменту люди можуть сильно відрізнятися один від одного за спрямованістю, характером і здібностями.

Темперамент

Темперамент людини відноситься до біологічно обумовлених властивостей особистості і є тим фундаментом, на якому відбувається її формування. Він відображає відмінності між людьми по таким критеріям, як емоційна вразливість, інтенсивність і стійкість емоцій, темп і енергійність дій, і іншим динамічним характеристикам. Властивості особистості, що ним обумовлені, носять стійкий і довготривалий характер.

Згідно з визначенням Теплова Б. М., про темперамент можна говорити як про сукупність психічних особливостей, характерних для даної конкретної людини, які пов’язані з швидкістю виникнення почуттів та їх інтенсивністю.

Таким чином, для визначення типу темпераменту досліджують дві основні динамічні характеристики – активність і емоційність. Показник активності поведінки характеризує ступінь швидкості, інтенсивності, енергійності або інертності та повільність. Показник емоційності характеризує емоційні процеси, відображаючи їх знак, позитивний або негативний, і модальність – страх, гнів, радість та інші. Найбільш поширеною на сьогоднішній день є класифікація, запропонована ще Гіппократом в V столітті до н. е., виділяє чотири типи темпераменту:

• сангвінічний;
• флегматичний;
• меланхолійний;
• холеричний.

У представників сангвінічного типу відзначаються швидко виникають, але слабкі почуття, флегматичного – повільно виникають і слабкі почуття, меланхолійного – повільно виникають, але сильні почуття, холеричного – швидко виникають і сильні почуття. Також можна відзначити, що для представників сангвінічного і холеричного типів темпераменту властиві швидкі рухи, загальна рухливість і схильність до яскравого зовнішнього вираження почуттів через міміку, рухи і мова. Для представників флегматичного і меланхолічного, навпаки, характерні повільні рухи і тенденція до слабкого вираження почуттів. На практиці дуже рідко можна зустріти людей з яскраво вираженим чистим типом темпераменту, частіше зустрічаються змішані типи, коли поєднуються риси двох видів темпераменту.

Темперамент жодним чином не впливає на наявність здібностей і обдарованості людини. Видатні таланти в різних сферах діяльності можуть зустрічатися з однаковою частотою при будь-якому типі темпераменту. Наприклад, у таких відомих російських письменників, як Гончаров І. А. і Крилов І. А., проявлялися риси флегматичного типу темпераменту, у Гоголя В. В. та Жуковського В. А. – меланхолійного, Герцена А. В. – сангвінічного, у Пушкіна А. С. були яскраво виражені риси холеричного. А у двох великих російських полководцем типи темпераментів були протилежні: у Суворова А. В. – холеричний, у Кутузова М. І. – флегматичний.

Постановка питання про те, який тип темпераменту краще, некоректна. Кожен з них має як свої позитивні, так і своїми негативними сторонами. Цінні властивості особистості сангвініка – жвавість, рухливість, чуйність, флегматика – спокій, відсутність метушливості і квапливості, меланхоліка – глибина і стійкість почуттів, холерика – енергійність, пристрасність, активність.

Є тенденція розвитку небажаних рис особистості:

• у сангвініка, таких як легковажність і інфантильність, схильність розпорошуватися, поверховість почуттів;
• у флегматика – інертність, млявість, байдужість;
• у меланхоліка – надмірна замкнутість, надмірна сором’язливість, схильність з головою занурюватися у власні переживання;
• у холерика – різкість, нестриманість, схильність до емоційних “вибухів”.

Спрямованість особистості

Спрямованість особистості виступає як провідної характеристики людини. Її розуміють як сукупність стійких мотивів, орієнтуючих діяльність особи і мають відносну незалежність від фактичної ситуації. Іншими словами, це основний мотиваційний стрижень людини. Спрямованість особистості завжди соціально обумовлена і формується в процесі виховання. Спрямованість – це установки, що стали властивостями особистості і знайшли свій прояв у певних формах, в основі кожної з яких лежать мотиви діяльності людини. До цих форм відносяться:

• потяг;
• бажання;
• інтерес;
• схильність;
• ідеал;
• світогляд;
• переконання.

Характеристика форм спрямованості

У даному контексті під потягом розуміється такий психічний стан, що виражає неразличимую, неусвідомлювану або недостатньо ре ально усвідомлювану потребу. Як правило, потяг – явище тимчасове, оскільки проявлена в ньому потребу людини або згасає, або усвідомлюється і, таким чином, трансформується в бажання.

Бажання – це вже усвідомлена людиною потреба і потяг до чого-небудь конкретного. Бажання завдяки достатньої усвідомлення має рушійною силою. Воно сприяє баченню мети майбутніх дій та побудови детального плану. Для даної форми прояву спрямованості характерно усвідомлення, по-перше, своїх потреб і, по-друге, потенційних способів їх задоволення.

Прагнення зазвичай розглядається як відчуває спонукання до діяльності. Воно з’являється, коли бажання поєднується з вольовим компонентом.

Найбільш яскравою і об’ємної характеристикою спрямованості особистості виступають її інтереси, будучи найважливішою спонукальною силою до пізнання навколишньої дійсності. На суб’єктивному рівні інтерес виявляє себе в особливому емоційному тлі, супутньому процесу пізнання або увазі до певних об’єктів. Дивною особливістю інтересу є те, що при його задоволенні замість згасання він, навпаки, викликає ряд нових, відповідних більш високих рівнів пізнавальної діяльності.

Схильність відображає спрямованість людини на певний вид діяльності. За своєю суттю вона є стійким інтересом у динаміці свого розвитку переростає у глибоку і стійку потребу людини у здійсненні тієї чи іншої діяльності. Це відбувається тоді, коли до інтересу підключається вольовий компонент.

Ідеал – це якийсь конкретний образ або уявлення предметної цілі, на які людина орієнтується, до яких прагне через реалізацію своїх схильностей.

Світогляд розуміється як система суб’єктивних поглядів людини на навколишній світ, на своє місце в ньому, на ставлення до себе та до інших людей. Тут знаходять своє відображення ідеали, ціннісні орієнтації, принципи і переконання індивіда.

Переконання вважають вищою формою спрямованості і розглядають як систему мотивів особистості, що спонукають її діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду. Поняття мотиву та мотивації відмінні один від одного. Останнє є більш широким і містким. Мотив – це стійке особистісне властивість, зсередини що спонукає людину до певних дій. У формуванні спрямованості особистості основна роль належить осознаваемым мотивами, оскільки вони забезпечують активізацію і спрямованість поведінки. Їх формування бере свій початок з потреб людини.

Характер

У психології під характером слід розуміти сукупність індивідуальних психічних властивостей, що виявляються у типових для даного індивіда формах поведінки і способи дії. Процес формування загальних стійких рис особистості здійснюється в ході життєдіяльності.

До рис характеру відносяться не всі її особливості, а лише найбільш суттєві та стійкі. Наприклад, навіть дуже веселі та оптимістичні люди можуть відчувати такі почуття, як туга чи смуток, але від цього вони не стають песимістами або скигліями.

Класифікацій основних психологічних рис особистості досить багато. Найчастіше у вітчизняній психологічній літературі зустрічаються два підходи. Відповідно до першого, всі риси характеру прив’язуються до психічних процесів і тому поділяються на три групи. Список рис особистості в цьому випадку виходить таким:

• Вольові – самостійність, організованість, активність, наполегливість, рішучість та інші.
• Емоційні – вразливість, поривчастість, гарячність, чуйність, байдужість, інертність та інші.
• Інтелектуальні – допитливість, глибокодумність, винахідливість, кмітливість та інші.

Згідно другого підходу, риси характеру особистості описуються виходячи з спрямованості особистості. У сформованому характері як провідного компонента виступає система переконань, яка визначає довгострокову, стратегічну спрямованість дій і поведінки людини, забезпечує впевненість у важливості і справедливості виконуваного їм справи, обумовлює наполегливість у досягненні поставлених перед собою цілей.

Риси характеру, що визначають ставлення до діяльності, що виражаються в стійких інтересах людини. У безхарактерну людину відсутні цілі зовсім або дуже розкидані. Поверховість і нестійкість інтересів часто пов’язані з великою часткою наслідування, з недоліком самостійності і цілісності особистості людини. І, навпаки, змістовність і глибина інтересів людини свідчать про його цілеспрямованості та наполегливості.

Специфіка характеру особистості проявляється в ситуаціях вибору способів дій або типів поведінки. В даному контексті можна говорити про таку рису характеру, як ступінь виразності мотивації на досягнення успіху. Від неї залежатиме вибір людини на користь дій, що ведуть до успіху, – ініціативність, змагальна активність, готовність ризикнути, або на користь прагнення просто уникнути невдачі – уникнення ризиків, ухилення від відповідальності, неактивність, безініціативність.

Всі риси характеру особистості умовно можна віднести до двох видів – мотиваційним і інструментальним. Перші, відповідно, спонукають і спрямовують діяльність, а другі надають їй певний стиль. Наприклад, при виборі мети дії проявляється мотиваційна риса особистості. Однак після того, як визначена мета, більше проявляються інструментальні риси характеру, які визначають вибір тих чи інших способів досягнення цієї мети.

Характер формується поступово і може зазнавати трансформації протягом усього життя людини. І цей процес можна зробити усвідомленим. Як говорив відомий англійський письменник Вільям Мейкпіс Теккерей, посійте вчинок — пожнете звичку, посійте звичку — пожнете характер, посійте характер — і ви пожнете долю.

Здібності людини

Згідно підходу вітчизняного вченого Теплова Б. М., під здібностями розуміються такі індивідуально-психологічні особливості, які, з одного боку, відрізняють однієї людини від іншого, з іншого – мають відношення до успішності виконання якої-небудь однієї діяльності або численних діяльностей, з третього – не зводяться до наявних у людини знань, навичок і вмінь.

Здібності людини визначають ступінь легкості і швидкості набуття та засвоєння ним знань, умінь і навичок. У свою чергу, набуті знання, уміння та навички мають істотне сприяння подальшому розвитку здібностей, а їх відсутність, навпаки, служить гальмом для розвитку здібностей. У психології рівні розвитку здібностей найчастіше класифікуються наступним чином:

• здатність;
• обдарованість;
• талант;
• геніальність.

Успішне виконання будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від поєднання відразу декількох здібностей. При цьому поєднання, що приводить до одного і того ж результату, може забезпечуватися різними способами. У разі відсутності необхідних задатків до успішного розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути заповнений за рахунок більш глибокого розвитку та опрацювання інших.На думку Б. Теплова М., здібності не можуть існувати при відсутності постійного процесу розвитку. Здатність, яка не практикується, з часом втрачається. Тільки завдяки старанності, постійним вправам, систематичних занять такими складними видами діяльності, як математика, музика, художнє або технічна творчість, спорт можливе підтримання і розвиток у себе відповідних здібностей.

Як великого художника не прийняли в академію

Ототожнення в повсякденній практиці здібностей і навичок часто призводить до помилкових суджень і висновків, особливо в педагогічній практиці. Історія про те, як знаменитого художника Сурікова в. І. на початковому етапі його розвитку не прийняли в Академію мистецтв, удостоїлася бути внесеною в психологічну літературу в якості прикладу для кращого розуміння категорії “здібності”.

Пристрасть Сурікова в. І. до малювання була очевидна з раннього дитинства. Якийсь час він брав уроки в красноярському повітовому училищі. Після смерті батька зважаючи обмежених фінансових обставин гарну освіту було не по кишені для його сім’ї. Юнак потрапив на службу в якості писаря в губернаторське управління. Як-то його малюнки попалися Замятину П. Н. – енисейскому губернатору, і той угледів в них величезний художній потенціал автора. Він знайшов Сурікова в. І. мецената, готового оплатити навчання в Академії мистецтв. Але незважаючи на це, перша спроба вступу в навчальний заклад не завершилася успіхом.

Педагоги зробили помилку тому, що не змогли розрізнити відсутність умінь і навичок і відсутність здібностей. Незважаючи на те, що видатні здібності юного художника виявилися досить рано, умінь і навичок малювання на той момент у нього ще було недостатньо.

Протягом трьох місяців Суриков в. І. опанував потрібними навичками і вміннями і в результаті був зарахований до Академії мистецтв. В процесі навчання він отримав чотири срібні медалі за свої роботи і був удостоєний декількох грошових премій.

Його приклад показує, що треба вірити в себе, в свою мрію і наполегливо добиватися своєї мети.