В чому суть?
Преторское право в римському праві – це особливий вид приватного права, який поступово склався в період з III по I століття до нашої ери. В його основі лежали норми, розроблені в ході діяльності преторів, що відноситься до цивільно-процесуальної, а також інших судових магістратів.
До цього споконвічним римським приватним правом було право цивільне, засноване на правилах XII таблиць та коментарях до них. Пізніше сформувалося право народів – загальне для всього римського населення різних національностей. Воно регулювало відносини між римськими громадянами і перегринами і спочатку складалося з міжнародних договорів. Пізніше виникла необхідність заснувати посаду претора по справах перегринов, про який було сказано вище. Адже на іноземців цивільне право не поширювалося. Згодом норми цих двох галузей стали зближуватися, в чому була і заслуга преторів.
У римському праві цивільне право і право преторское відрізнялися зокрема тим, що претори не мали законодавчої функції. Але їм були властиві широкі процесуальні повноваження, і вони займалися творчою діяльністю. Це дозволяло в кінцевому підсумку змінювати матеріальні норми як цивільного, так і іноземного права, робити їх більш вдалими, більш гнучкими, менш формальними.
