Слово банк: визначення та історія походження терміну

Як відомо, прабатьками всіх банкірів були лихварі, які існували ще в VIII столітті до н. е. Так і купцям Вавилонії закидають створення першого банківського квитка, або векселя – гудом, який був таким же засобом оплати, як золото. А ось прообрази банків з’явилися вже в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Тоді й почалася практика поміщати гроші на вклад під відсотки.

Перший банкір – хто це?

Із-за того що лихварство не вважався шляхетною справою, у Стародавній Греції банкірами – трапезити – ставали вільні раби, брали від жителів коштовності і гроші з умовою їх збереження і наступного повернення з відсотками.

Самого визначення «банк» ще не існувало. Його придумають в середні століття, а поки храми складали конкуренцію лихварям, так як люди охоче приносили свої заощадження на зберігання “під захист Богів”. Відповідно, облік цінностей вели жерці: монети, які використовуються в грошовому обороті, зберігали в глиняних горщиках з маркуванням літерами алфавіту. Злитки золота, що з’явилися пізніше, також приносили в храм на зберігання (в наші дні це банківська операція по вкладу або оренду банківського осередку).

Цікаве:  Офіційна мова Бразилії: загальний опис

У Римі, навпаки, позикою грошей під зріст займалося благородне стан, їх називали менсаріямі. Вони успішно здійснювали транзит грошових коштів з одного міста в інше. З розвитком торгівлі та появою монет різноманітного карбування були і ті, хто допомагав обміняти гроші за курсом на монети, офіційно прийняті в місті. Звичайно, міняйли залишали собі «комісію» за надання своїх послуг.