Питання про Прибалтиці і Польщі
1 грудня відбулася особиста зустріч Сталіна і Рузвельта. Американський президент заявив, що не заперечує проти зайняття радянськими військами територій прибалтійських республік. Але при цьому Рузвельт зауважив, що потрібно рахуватися з громадською думкою населення прибалтійських республік. У письмовій відповіді Сталін різко висловив свою позицію: “…питання… не підлягає дискусії, так як Прибалтика входить до складу СРСР”. Черчіллю та Рузвельту залишалося лише визнати своє безсилля у цій ситуації.
Щодо майбутніх кордонів та статусу Польщі особливих розбіжностей не було. Ще під час Московської конференції Сталін категорично відмовився налагоджувати контакти з польським емігрантським урядом. Три лідера сходилися на думці, що майбутній устрій Польщі цілком залежить від їх рішення. Польщі пора розпрощатися з претензіями на роль великої країни і стати малим державою.
Після спільного обговорення була прийнята “Тегеранська формула” прем’єр-міністра Великобританії. Ядро етнографічної Польщі повинно розташовуватися між лінією Керзона (1939) та річкою Одер. В склад Польщі включалася Східна Пруссія і Оппельнская провінція. Це рішення було засноване на пропозицію Черчілля про “трьох сірниках”, полягає в тому, що кордони СРСР, Польщі та Німеччини одночасно пересувалися на захід.
Абсолютно несподіваним для Черчілля і Рузвельта стала вимога Сталіна про передачу Радянському Союзу Кенігсберга. Радянське керівництво з кінця 1941 р. виношувало плани, обґрунтовуючи їх тим, що “росіяни не мають незамерзаючих портів на Балтійському морі”. Черчілль не став заперечувати, але сподівався, що в майбутньому йому вдасться відстояти Кенігсберг для поляків.
