Перемога
У листопаді 1688 року Вільгельм Оранський з армією, що складається з 40 тисяч піхоти і 5 тисяч кавалерії, висадився на англійському березі. На його особистому штандарті була напис, що свідчила про те, що він буде підтримувати свободу Англії і протестантську віру. При цьому ніякого опору Вільгельму не було надано. На його сторону без всякого зволікання перейшли не тільки королівська армія, міністри, але і члени королівської сім’ї.
Одним з вирішальних факторів перемоги стало те, що переворот був підтриманий раніше найближчим сподвижником короля Якова, бароном Джоном Черчіллем, який командував армією.
Старому королю довелося бігти до Франції, але це не означало, що він змирився з поразкою. Коли в 1690 році ірландці підняли повстання проти Англії, Яків, отримавши військову підтримку з боку Франції, зробив спробу повернути владу. Але в битві біля річки Бойн, під особистим керівництвом Вільгельма Оранського, армія ірландських католиків зазнала нищівної поразки.
В січневі дні 1689 року він і його дружина Марія були проголошені парламентом монархами Англії і Шотландії на паритетних засадах. Потрібно відзначити, що першим реченням, що надійшли Вільгельму від вігів, було стати консортом, тобто всього лише чоловіком королеви Марії, покликаної правити одноосібно.
Однак їм був виражений категоричну відмову. Сталося так, що Марія померла через п’ять років, і Вільгельм III Оранський далі самостійно правив країною. При цьому він керував до кінця життя не лише Англією та Шотландією, але й Ірландією, при цьому зберігаючи і влада в Нідерландах.
