Затримання — це що таке? Поняття, підстави для затримання, порядок та правила процесу

Затримання – це одна з найбільш поширених процесуальних заходів примусу. Вона використовується для забезпечення явки особи, підозрюваного у злочині, в органи, що здійснюють розслідування або судовий розгляд. Порядок затримання регламентується главою 12 КПК. Розглянемо цю міру докладніше.

Загальні відомості

Суть застосування розглянутої заходи щодо підозрюваного полягає в забезпеченні короткочасного утримання громадянина під вартою без отримання дозволу суду. Затримання згідно 11 пункту 5 статті КПК, як процесуальна міра примушення застосовується дізнавачем, органом дізнання або слідчим. Законодавство чітко регламентує термін, протягом якого суб’єкт може бути затриманий. У виняткових випадках тривалість тримання під вартою може бути збільшена.

Специфіка

Затримання – це невідкладне процесуальна дія. З одного боку, воно не вважається обов’язковим і має більшою мірою факультативним характером. Разом з тим затримання – це необхідна умова дотримання правил попереднього розслідування у невідкладних ситуаціях. Ними, в свою чергу, слід визнавати такі обставини, які чітко вказують на ознаки кримінального діяння. Для затримання у співробітників правоохоронних органів повинні бути підстави вважати, що зволікання може призвести до:

  • Втраті слідів злочину.
  • Втрати можливості відшкодувати збитки.
  • Переховування осіб, причетних до діянню.
  • Складності застосування норм

    На думку ряду юристів, необхідно здійснювати затримання після порушення справи. Фахівці відзначають, що застосування цієї заходи починається з оформлення спеціального процесуального документа, на підставі якого громадянин направляється в приміщення для затриманих. Дані дії супроводжуються обшуком і складанням протоколу. Відповідно до положень КПК, ключова умова такого затримання – кримінальну справу, відкриту відносно конкретної особи.

    Разом з тим ВС РФ вказує на законність застосування процесуальної заходи до відкриття провадження. Інстанція аргументує свою думку тим, що КПК затримання не ставить в залежність від наявності порушеної справи. Такі різні підходи створюють на практиці чимало проблем. У момент затримання до відкриття справи протокол не оформляється або складається, але при цьому дата на постанові про порушення провадження зазначається довільно.

    Якщо уповноважений службовець відмовляє у відкритті справи, протоколи, оформлені за результатами вже скоєних слідчих заходів, перетворюються на матеріали перевірки заяви про злочин. Наприклад, документ, складений в ході допиту свідка, трансформується в «опитування» очевидця. При цьому нерідко протоколи затримань, здійснених незаконно, просто знищуються.

    Слід також зазначити, що рішення про відмову у відкритті провадження позбавляє затриманого ряду прав, у тому числі можливості вимагати реабілітації та компенсації шкоди.

    Загальні умови застосування заходів

    Підставою затримання визнається наявність підозри у вчиненні діяння, за яке громадянину може бути поставлено позбавлення волі.

    Щоб застосування заходів примусу було законним, необхідно виконати процесуальну форму. Зокрема, повинен існувати належний об’єкт затримання – це громадянин, підозрюваний у посяганні. Крім цього, повинні бути чітко сформульовані цілі та підстави застосування заходів. Обов’язковим є дотримання правил затримання.

    Суб’єкт, який застосовує процесуальну міру, повинен мати відповідні повноваження, прийняти справу до провадження або виконувати постанову іншого компетентного органу.

    Затримання обвинуваченого

    Застосувати процесуальну міру можна не тільки до підозрюваного. Затримати можна і обвинуваченого, і вже засудженого, але укрывающегося від відбування покарання. В останньому випадку мова йде, зокрема, про осіб, які перебувають за кордоном, але засуджених до позбавлення волі російськими судами. Затримання таких громадян здійснюється в рамках співпраці вітчизняних і зарубіжних правоохоронних органів. Як правило, ці суб’єкти оголошені в міжнародний розшук. Після упіймання при дотриманні міжнародних кримінально-правових принципів такі громадяни доставляються в російський суд.

    Затримання обвинуваченого також вважається невідкладної процесуальної заходом. Її суть полягає в короткочасному утриманні суб’єкта під вартою для негайного доставлення в судову інстанцію. Наявність в КПК норм, що регламентують підстави затримання обвинуваченого, обумовлено необхідністю не допустити заочного приміщення громадянина під варту.

    Нюанси

    Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від фактичного та адміністративного затримання, а також обмеження фізичної свободи засудженого на строк до 1 міс., у зв’язку з ухиленням від виконання зарахований йому покарання.

    У законодавстві, крім загальних правил, закріплений спеціальний порядок застосування заходів примусу до окремим категоріям посадових осіб, які мають службовий імунітет. Так, депутат Держдуми, світової/федеральний суддя, член СФ, прокурор і ряд інших осіб, які затримані за підозрою у злочині, звільняються відразу ж після встановлення їх особи. Винятком є випадки затримання зазначених службовців на місці вчинення діяння.

    Мети застосування заходи

    Затримання поліцією або службовцями інших правоохоронних органів здійснюється для визначення:

  • Причетність суб’єкта до діяння.
  • Необхідності приміщення особи під варту.
  • Якщо зазначені обставини з’ясовані, розглянута міра примусу не застосовується. Засоби затримання мають бути законними. Не допускається фізичне обмеження волі суб’єкта для отримання від нього свідчень.

    Підстави застосування заходів

    Вони наводяться в статті 91 КПК. Згідно з нормою, уповноважений службовець може застосувати процесуальну міру, якщо:

  • Громадянин спіймали безпосередньо на місці злочину. Наприклад, це може бути затримання за хабар, крадіжку, вбивство тощо
  • Особа спіймали безпосередньо після вчинення діяння.
  • Очевидці або потерпілий вказали на даного громадянина як на причетного до злочину.
  • На цьому суб’єкті, його одязі, в його житлі були виявлені сліди злочину. Наприклад, це можуть бути краплі крові, майно, викрадене у потерпілого, тощо
  • Для здійснення затримання достатньо хоча б однієї із зазначених умов.

    При наявності інформації, що вказує на можливу причетність суб’єкта до злочину, він може бути затримано, якщо:

    • намагався втекти;
    • у нього немає постійного місця проживання;
    • його особа не встановлена;
    • слідчим (за згодою начальника слідчого підрозділу) або дізнавачем (з дозволу прокурора) в судову інстанцію направлено клопотання про взяття особи під варту.

    Місцем проживання слід вважати житловий будинок, квартиру, службове приміщення, спеціалізований заклад (готель, притулок тощо). чи інше приміщення, в якому суб’єкт переважно або постійно живе в якості власника, наймача, орендаря або на інших підставах, закріплених федеральним законом.

    Особу громадянина визнається невстановленої, якщо в нього відсутні документи або в них присутні підчистки або сліди підробки.

    Наведений вище перелік підстав вважається вичерпним.

    Етапи затримання

    Умовно процедуру поділяють на кілька стадій:

  • Фактичне затримання.
  • Доставлення у відділення і складання протоколу.
  • Побачення з адвокатом.
  • Допит.
  • Повідомлення про затримання прокурора та інших осіб.
  • Звільнення громадянина або передача уповноваженому органу для обрання запобіжного заходу.
  • У законодавстві згадується 2 види затримання: процесуальне і фактичне. Останнє являє собою захоплення, безпосереднє позбавлення суб’єкта фізичної свободи. Фактичне затримання передує процесуальним. Його мета полягає у припиненні протиправної діяльності громадянина або з’ясуванні його причетності до злочину.

    Особливості фактичного затримання

    Як правило, фізична позбавлення особи свободи переміщення здійснюється в рамках адміністративно-правової діяльності та оперативно-розшукових заходів уповноваженими службовцями. Іншими словами, ця процедура здійснюється поза межами кримінального судочинства. Однак, незважаючи на це, відлік 48-годинного строку затримання починається саме з моменту фактичного захоплення особи.

    Після позбавлення свободи пересування громадянин примусово доставляється до слідчого або органу дізнання для складання протоколу. Необхідно підкреслити, що повноваженням здійснювати процесуальне затримання наділяються тільки суб’єкти, які здійснюють досудове провадження. До них відносять орган дізнання, дізнавача і слідчого.

    Особистий обшук

    Законодавство допускає особистий огляд затриманої особи. Для здійснення обшуку немає необхідності виносити постанову і отримувати судове рішення.

    Разом з тим уповноважений службовець зобов’язаний дотримати процесуальні правила виконання особистого огляду. Вони закріплені у статтях 182 184 КПК.

    Особистий обшук громадянина здійснюється службовцям однієї з ним статі і в присутності спеціалістів і понятих цієї ж статі (якщо вони залучені до виробництва цієї слідчої заходи). Хід і результати обшуку відображаються в протоколі.

    Процедурні моменти

    Після доставлення громадянина до слідчому чи дізнавачу протягом трьох годин має бути оформлений протокол. Цей документ фіксує факт затримання. В протоколі повинна бути відмітка про те, що особі були роз’яснені права, закріплені в статті 46 КПК. Крім цього, вказуються час і дата складання документа, місце, дата, час, підстави, мотиви затримання, результати проведеного обшуку та інших слідчих дій.

    Протокол підписує службовець, його склав, а також сам затриманий.

    Побачення з захисником

    На прохання затриманого до початку допиту організується перша зустріч з адвокатом. Побачення повинно проходити конфіденційно і у відсутності співробітників правоохоронних органів.

    При необхідності притягнення затриманого до виконання процесуальних заходів тривалість зустрічі понад двох годин може обмежуватися дізнавачем/слідчим. Про відповідне рішення підозрюваний і його захисник повинні бути повідомлені заздалегідь. При цьому в будь-якому випадку тривалість зустрічі не може бути менше двох годин.

    При виникненні необхідності провести оперативно-розшукові заходи можна зустрічі дізнавача з підозрюваним з дозволу працівника, в провадженні якого знаходиться справа.

    Затриманий повинен бути допитаний згідно з вимогами 2 частини 46 статті, а також положень ст. 189, 190 КПК.

    Повідомлення

    Відповідно до вимог статті 96 КПК, про затримання особи необхідно сповістити осіб, перелік яких визначено законом.

    Протягом 12 годин слідчий, дізнавач, орган дізнання повідомляє прокурора про виконане процесуальній дії. Повідомлення направляється в письмовому вигляді. Крім цього, також до закінчення 12 годин з моменту затримання повідомляються близькі родичі підозрюваного. Закон допускає надання затриманому можливості самостійно сповістити близьких. Повідомлення складається у письмовій формі і приєднується до матеріалів справи.

    Важливі моменти

    В законодавстві прописані спеціальні правила затримання співробітників ОВС, члена спостережної комісії, військовослужбовця. Про факт вироблених дій повинні бути повідомлені секретар Громадської палати і спостережна комісія, начальник в/ч, в якій проходить службу особа, або керівник органу, в штаті якого перебуває затриманий.

    Якщо суб’єкт є підданим або громадянином іншої країни, не пізніше 12 годин повідомлення про застосування заходів примусу подається в консульство або посольство. При цьому в законі не передбачена обов’язок службовців повідомляти родичів про затримання таких осіб.

    На практиці може виникнути необхідність зберегти в таємниці факт затримання в інтересах попереднього слідства. У таких ситуаціях повідомлення за погодженням з прокурором може не здійснюватися. Виняток становлять випадки, коли затриманим є неповнолітній. При застосуванні процесуальної заходи до особи, яка не досягла 18 років, про це негайно повідомляються законні представники цієї особи.

    Згідно з положеннями 7 частини 14 статті ФЗ № 3, затриманий не пізніше трьох годин з моменту його затримання, якщо інше не закріплено у федеральному законодавстві, може зробити один телефонний розмова для повідомлення родичів про факт затримання і місце свого перебування. Дане повідомлення на прохання громадянина може зробити і працівник правоохоронного органу.

    Строк затримання починається з моменту реального позбавлення громадянина волі переміщення. При захопленні його час вказується в протоколі. У відповідності з положеннями 2 частини 128 статті КПК, неробочий час не перериває перебіг строку кримінально-процесуального затримання.

    Підстави для звільнення громадянина

    Вони закріплені у статті 94 КПК. Згідно з нормою, підозрюваний має бути звільнений за постановою слідчого або дізнавача, якщо:

  • Підозра у причетності особи до злочину не підтвердилося. У такій ситуації припиняється кримінальне переслідування, а особа набуває право на реабілітацію.
  • Затримання було здійснено з порушенням положень статті 91 КПК. До прикладу, слідчим були штучно створені умови для позбавлення громадянина волі переміщення за допомогою кваліфікації його дій «із запасом», завищена тяжкість посягання до такого ступеня, що стало можливим призначення особі покарання у вигляді тюремного ув’язнення. Дане підставу для звільнення вважається проявом визнання нікчемності незаконних рішень та актів. Воно тягне їх скасування і юридичну недійсність результатів протиправних процесуальних дій. Громадянин, звільнений з цієї підстави, має право вимагати компенсацію шкоди, завданої незаконним затриманням. Разом з тим, за ним зберігається статус підозрюваного до припинення кримінального переслідування.
  • Буває і так, що підстави для висновку суб’єкта під варту відсутні. У такому разі підозру з громадянина не знімається. Як правило, воно трансформується в обвинувачення. Відповідно, щодо особи виноситься постанова про притягнення його до виробництва в статусі обвинуваченого, а також про обрання іншого запобіжного заходу (наприклад, взяття підписки про невиїзд).

    Після закінчення двох діб з моменту фактичного затримання особа має бути звільнена, якщо воно не було укладено під варту або судом не було продовжено термін його затримання за правилами, закріпленим пунктом 3 частини 7 статті 108 КПК. Судова інстанція може збільшити тривалість позбавлення суб’єкта свободи переміщення до трьох діб для надання учасниками виробництва додаткових доказів необґрунтованості або обґрунтованості приміщення особи під варту. У відповідній постанові мають бути вказані час і дата, до яких здійснюється продовження.

    Додатково

    Якщо судове постанову про взяття підозрюваного під варту або збільшення терміну його затримання не надійде до закінчення двох діб з моменту фактичного позбавлення свободи пересування, громадянин підлягає негайному звільненню. Про це керівник установи, в якій міститься суб’єкт, повідомляє слідчого або орган дізнання, відкрив кримінальне провадження, а також прокурора.

    Якщо є судовий акт про відмову у задоволенні клопотання слідчого/дізнавача про взяття особи під варту, то його копія передається підозрюваному при звільненні.

    Особу, звільнену по кожному з наведених вище підстав, отримує довідку, у якій відображаються відомості про дату, час, місце, підстави затримання, посадову особу, часу, дати і підстави звільнення. Громадянин також отримує свої речі, документи та гроші.

    При необхідності адміністрація закладу, в якому перебував суб’єкт, забезпечує звільненого можливістю безкоштовно дістатися до місця свого проживання (водним, автомобільним або залізничним транспортом), одягом відповідно до сезону, грошовими коштами та харчуванням.

    Висновок

    Затримання є однією з найважливіших процесуальних заходів, які застосовуються в рамках попереднього розслідування. Воно спричиняє реальне позбавлення особи свободи переміщення на певний строк.

    За загальними правилами, затримання може провадитися після порушення кримінального провадження. Однак на практиці трапляються випадки фізичного захоплення громадян і до відкриття справи.

    Затримання – невідкладна процесуальна міра. Вона дозволяє швидко доставити підозрюваного в орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність.