Представники австрійської школи
Крім вже неодноразово згаданого Карла Менгера, в число прихильників цього напряму входило велика кількість і інших, не менш відомих в економічній середовищі людей. До них можна віднести, наприклад, Людвіга фон Мізеса, Генрі Хэзлитта, Фрідріха фон Хайєка, Теодора Герцка та інших. Всього налічується шість поколінь послідовників австрійської школи маржиналізму більше кількох десятків людей.
Трохи більш докладно варто зупинитися на постаті Карла Менгера. Він народився в тисяча вісімсот сороковому року в родині юриста. Крім Карла, у його батьків було ще два сини. Навчався праву відразу в двох університетах – у віденському і празькому, після закінчення навчання звернув свій погляд на економічну теорію. Захистив докторську дисертацію. Говорячи про виникнення австрійської школи маржиналізму коротко: Карл Менгер заклав основи для її розвитку у своєму об’ємному працю (до речі, приніс автору чималу популярність) “Підстави політичної економії”, що вийшов на самому початку сімдесятих. Працював протягом трьох десятків років професором у Віденському університеті, завідував кафедрою політичної економії, брав участь у реформування грошової системи держави. Помер в тисяча дев’ятсот двадцять першому році.
Праця Менгера приніс йому таку феноменальну популярність, оскільки автор вважав, що вірний принцип вивчення економічних процесів через їх закони; крім того, у своїй роботі Менгер розглядав незадоволення бажань людини в якості причини порушення фізіологічної рівноваги. Про інші ідеї Менгера, які стали опорними для даної школи, детальніше буде сказано нижче.
Інші представники австрійської школи маржиналізму, заслуговують згадки, це Ойген фон Бем-Баверк і Фридрих фон Візер. Обидва вони були свого роду учнями Менгера, його послідовниками, соратниками, однодумцями. Коротко пробіжимося за даними з життя кожного з них.
Фрідріх фон Візер був уродженим венцем. На світ він з’явився в сім’ї військового, пізніше став таємним радником і отримав дворянське звання. Це щаслива подія – мається на увазі народження сина – сталася в сімействі фон Визеров (тоді ще без приставки «фон») в середині літа тисяча вісімсот п’ятдесят першого року. Хлопчик навчався у гімназії, належала до числа трьох найбільш елітних навчальних закладів міста. Саме в школі юний фон Візер і познайомився з Ойгеном Бем-Баверком, який став не тільки його другом і колегою, але і родичем (одружився на сестрі Визера). Після закінчення школи вивчав юриспруденцію (знову ж таки разом з Бем-Баверком), відвідуючи в університеті і курси економічної теорії. Пізніше перебував на державній службі, під час якої і став удосконалити, так сказати, свої навички і знання в області економічної думки.
Наприкінці вісімдесятих років Фрідріх фон Візер став професором Празького університету, а після відставки Карла Менгера з посади завідувача кафедрою саме Візер зайняв його місце. Крім того, разом з Бем-Баверком і Менгером фон Візер був членом палати лордів великої Британії, а ще – був міністром торгівлі аж до тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року. Візер, на жаль, ненадовго пережив свого старшого товариша – він помер через п’ять років після Менгера, в тисяча дев’ятсот двадцять шостому році. Спираючись на ідеї Менгера, фон Візер розробив безліч своїх теорій, наприклад, так звану теорію зобов’язання, а ще – теорія альтернативних витрат (вона передбачала можливість альтернативного розпорядження фінансовими ресурсами). З них трьох (Менгер, Бем-Баверк і фон Візер) багато хто називає саме останнього кращим і найбільш успішним у плані викладання та співпраці зі студентською молоддю. Вплив його на учнів було воістину величезним, незважаючи навіть на те, що, на відміну від двох своїх найближчих колег, Фрідріх фон Візер не був ортодоксальним аналітиком. В деяких його ідеях і висловлюваннях про капітал простежується деякий вплив праць Карла Маркса, хоча сам Візер ніколи цього не визнавав (можливо, ще й тому, що Бем-Баверк був затятим критиком марксовских концепцій і думок – мало того, він навіть випустив досить важку монографію, в якій докладно розібрав помилки, допущені Марксом і вказав на справді – на його думку – вірний напрямок).
Бем-Баверк був ровесником фон Визера, старше його лише на кілька місяців. Його батько був віце-губернатором Моравії. Про шкільні роки Еугена (до речі, є й інші варіанти його імені – Ейген і навіть Євген) Бем-Баверка вже було сказано вище, втім, як і про інститутських. З тисяча вісімсот сімдесят дев’ятого року він працював в міністерстві фінансів, проте вже через рік залишив свою посаду для того, щоб влаштуватися викладачем в університеті Інсбрука – через чотири роки він отримав статус професора. Втім, у вісімдесят дев’ятому році Бем-Баверк здійснив рекогносцировку, знову звернувшись до державної служби – спочатку став радником міністра фінансів, а трохи пізніше – і міністром в одній з частин Австро-Угорщини. Багато в чому саме завдяки заслугам Еугена Бем-Баверка австро-угорська імперія змогла пробитися до темпів зростання економіки, які були характерні для провідних світових держав.
На початку нового століття повернувся до викладання – працював у Віденському університеті, навчав таких людей, як, наприклад, Отто Бауер і Людвіг фон Мізес. У тисяча дев’ятсот одинадцятого року погодився зайняти посаду президента Академії наук Австрії, однак пробув на ній недовго – всього через три роки після свого призначення Бем-Баверк помер.
Фон Візер розходився з Бем-Баверком у поглядах на участь держави в економіці – останній вважав це зайвим, перший же вважав необхідним. До речі, про Бем-Баверке – саме він розробив концепцію прибутку, пов’язану з теорією очікування. Згідно їй представники австрійської школи маржиналізму вважали, що є справжні блага (заробітна плата) і майбутні, причому останні цінуються набагато менше, оскільки багатьом не вистачає прагнення, волі, впевненості у своїх силах і завтрашньому дні, щоб вірно розставити пріоритети. Багато хто хоче все і відразу, і неодмінно зараз, абсолютно не замислюючись про те, що буде пізніше. Прибуток же є відсотком – то є свого роду нагородою за вміння чекати. Бем-Баверку також належить авторство та економічно вигідного поняття обміну (до нього повернемося трохи пізніше).
Так можна описати діяльність найбільш видатних представників австрійської школи маржиналізму коротко і не пускаючись у деталі. Далі ж слід розібрати ідеї і розробки прихильників цього напряму економічної думки, але спочатку – про загальних рисах, властивих кожному з них.
