Нещодавні спроби
Восени 1997 році до московського мера записався на прийом Апалос Іванов. У 30-ті роки він був співробітником охорони Кремля. Зокрема, він займався перевіркою підземних комунікацій. Іванов розповів, що одного разу опинився в старому лабіринті, за його припущенням, прорытом ще в XVI столітті. Він пройшов підземними ходами від Волхонки до Кремля і натрапив на зотлілі скелети, прикуті до стін ланцюгами, а також на залізні двері, що розділяли відсіки підземелля.
Іванов згадав, як ще в дитинстві чув розповіді про безцінною бібліотеці Івана Грозного, надійно захована в тайниках Кремля. Побачивши залізні двері, він вирішив, що сховище знаходиться саме за ними. Однак у той момент у нього не було коштів відкрити їх. Коли ж через якийсь час Апалос повернувся в підземний лабіринт, то виявив, що вхід закладений свіжої цегляною кладкою.
Юрій Лужков розпорядився створити спецгрупу для пошуку царської бібліотеки. Шанс знайти стародавній скарб здавався надто привабливим. Однак ліберія вкотре «вислизнула», і сенсації не сталося.
Скептики вбачають у цьому ще один доказ того, що бібліотека Грозного – це не що інше, як міф. Прихильники ж її існування посилаються на легенду, яка описує, як вмираючий цар закликав довіреної ченця і попросив після його смерті заховати ліберії, наклавши заборону: ніхто не повинен знайти бібліотеку протягом рівно восьми століть. На сьогоднішній день пройшла тільки половина цього терміну.
