Прихід до влади більшовиків і встановлення радянської влади привели до формування нового правлячого класу, що отримав назву номенклатури. В СРСР панувала точка зору, згідно з якою нове і перше у світі соціалістична держава має рішуче порвати з традиціями імперської Росії. Це стосувалося не тільки суспільного ладу, способу життя, культури, але й системи управління. З’явилися урядові органи, назви яких не завжди відповідали їх функцій. Наприклад, Центральний виконавчий комітет СРСР володів законодавчою владою, в той час як виконавчим органом був Рада народних комісарів, а згодом – Рада міністрів.
Передумови формування номенклатури
У всіх цих органах існували посади, зумовлені як їх функціями, так і необхідністю вирішення поточних справ. В умовах однопартійної системи і відсутності внутрішньопартійної демократії призначення вироблялися списками, за які формально голосували делегати з’їздів. Таким чином, номенклатура в СРСР – це спочатку перелік державних посад, на які партія призначала здаються слушними людей. Вперше такий метод був випробуваний після прийняття Конституції 1924 року.
Для того щоб розуміти, що означав термін “номенклатура” в СРСР, необхідно мати на увазі, що вже в перші дні радянської влади, в період військового комунізму, була проведена масштабна націоналізація засобів виробництва як у промисловості, так і в сільському господарстві. Інший важливий процес – початок зрощування партії з державою, неминучий в силу того, що інші політичні сили були усунені. Відтворення номенклатури здійснювалося не завдяки кар’єрного зростання або ефективної роботи на займаній посаді, а через монопольне право партії на владу.
Початковий етап оформлення номенклатури
Інституційне виділення особливого шару в складі правлячої верхівки, нині відомого як номенклатура, в СРСР почалося зі створення в 1920 році обліково-розподільних відділів при центральних і губернських комітетах РКП(б). Їх функцією був підбір кадрів на заміщення управлінських посад. Через чотири роки створюється Орграспредотдел на чолі з Лазарем Кагановичем. Функції нового органу були такими ж, як і в обліково-розподільних відділів, однак вже в перші роки його роботи складається значна диспропорція розподілу місць: 8761 призначення у 1925-1927 рр. на суто партійні посади припадає лише 1222.
Постанова “Про призначення”
Воно було прийнято 12 червня 1923 року, і починаючи з цього в історії СРСР і Росії номенклатура отримує юридично оформлений спосіб самовідтворення. Постанова і його розширений варіант від 16 листопада 1925 року передбачали заміщення керівних посад за списками. Перший передбачав призначення, що виходять безпосередньо від ЦК, другий же узгоджувався з Орграспредотделом. Перший список через деякий час був розширений категорією виборних посад, які затверджувалися в особливо створюваних комісіях.
Розширення управлінського апарату
Радянська система управління з самого початку свого існування демонструвала тенденцію до бюрократизації. Кількість і найменування посад незабаром починають збільшуватися, тому виникають треті списки. Номенклатура в історії СРСР – це не тільки партійні функціонери і вищі посадові особи, але і керівники місцевих відділень, державних установ та громадських організацій.
Розростання урядового апарату було настільки стрімким, що вже в 1930 р. Орграспредотдел був розділений на два відділення, перше з яких відало призначенням лише на партійні посади, а друге відповідало за заміщення посад у системі державного управління, а також у громадських організаціях. Така система діяла до прийняття в 1946 році нових номенклатурних списків. В сталінський час були також передбачені перевірка якостей партійного працівника та екзамени на відповідність займаній ним посаді.
Номенклатура на початку існування СРСР
До початку горбачовської перебудови номенклатура в СРСР стала привілейованим класом, який зосередив в своїх руках значні багатства. Однак на початку існування держави її становище було менш помітним і більшою мірою відповідало уявленням про соціалістичною формою правління.
Не останню роль у цьому відігравала економічна розруха: партійним ділкові було просто нічим володіти. Єдине, на що міг розраховувати функціонер в 20-ті роки – підвищений пайок. Крім того, був прийнятий закон, що встановлює максимум заробітної плати посадової особи. Логічним наслідком революційних ідеалів були завищені вимоги до іміджу та поведінці члена партії. У деяких випадках загрози розстрілу за недбальство на посади втілювалися в життя.
Влада на рубежі 20-30-х рр.
Нова економічна політика дозволила стабілізувати становище в країні, а передбачений нею дозвіл на приватну кооперацію призвело до зростання добробуту суспільства. Боротьба за владу, що почалася після смерті Леніна, здійснювалася у чому апаратними методами, що не тільки посилило роль генерального секретаря ЦК ВКП(б), але і його ставлеників, тобто партійно-державної номенклатури СРСР.
Однак цей етап може розглядатися лише як стартовий. Ще не зникли революційні ідеали, багато були виховані на класичних працях Маркса та Енгельса і не особливо прагнули до підвищення особистого матеріального добробуту. Рішучий крок до цього був зроблений зі згортанням непу і запуском процесу індустріалізації. Це дозволило позбутися від карткової системи, і люди, що опинилися на вершині влади, переймалися власними потребами.
Привілеї номенклатури при Сталіні
Судові процеси і починаються репресії вимагали ротації посадових осіб. Щоб підвищити зацікавленість пересічних партійців в отриманні управлінського посту, вводилися гарантії твердого платні і можливості придбання необхідних товарів за ці гроші. Оскільки проблема дефіциту не була остаточно вирішена, виникли спецрозподільники. Але в сталінський час доступ до них мали не тільки партійні функціонери, але і робітники-ударники.
Крім цього, при Сталіні номенклатура обзавелася новими квартирами в межах міста, отримала дачі, але при цьому на зростання її добробуту стояв ряд жорстких внутрішніх обмежень. Частина з них походила з колишніх революційних ідеалів, воспрещающих не тільки викликає розкіш, але і в принципі наявність речей не першої необхідності. В умовах репресій, де практично кожен крок міг бути розцінений як шкідництво, партійні функціонери вважали за краще не спокушати долю.
Зростання привілеїв номенклатури СРСР за Хрущова
Згортання репресій, перехід від тоталітарних методів управління до авторитарних і заданий XX з’їздом КПРС курс на демократизацію дозволив вищим посадовим особам не турбуватися за свою посаду, а тим більше за життя. Визначені в постанові 1946 року положення про місце і функції посадових осіб внесли визначеність їх статус. Зростання впливу номенклатури став в хрущовське час таким, що їй вдалося змістити в 1964 році самого генерального секретаря.
У матеріальному ж відношенні становище номенклатури покращився не так значно. Звичайний функціонер цього періоду мав право на квартиру, заміський будинок, дачу, автомобіль іноземного виробництва. Крім того, особи, які належать до номенклатури в СРСР, могли виїжджати за кордон, а до появи засобів домашнього перегляду відвідувати демонстрації іноземних фільмів у кінотеатрах. Зрозуміло, обсяг цих привілеїв відрізнявся в залежності від положення функціонера в системі влади: низові керівники про просторих квартирах і елітний відпочинок могли тільки мріяти.
Чисельність номенклатури при Хрущові
Чисельність радянських посадових осіб у період відлиги різко знижується. У таблиці нижче наводиться вибірка по номенклатурним списками в порівнянні з показниками 1946 року:
| 1946 | 1954 | 1956 | 1957 | 1958 |
| 42000 (100%) | 23576 (56%) | 26210 (62%) | 12645 (30%) | 14342 (34%) |
Причин тому було декілька. Одна з них – репресії на завершальному етапі сталінського правління. Інша, більш значна, полягає в прийнятті в липні 1953 року постанови про скорочення чисельності партійної номенклатури в СРСР для підвищення відповідальності керівників у справі підбору кадрів. Але таке пояснення було формальним. Справжня ж причина такого масштабного скорочення полягала в труднощі контролю за номенклатурою і довгим процесом її формування.
Психологічний вигляд номенклатури періоду брежнєвського застою
Радянська система досягла свого апогею саме під час правління Л. В. Брежнєва. Але цей же період одночасно був епохою стагнації як в економіці, так і в політичному житті країни. Формування партійно-державної номенклатури в СРСР відбувається за рахунок вихідців із селянських і робітничих сімей. Це позначилося на менталітеті правлячих еліт. З походженням зв’язується беззаперечне підкорення наказам згори, бездіяльність і перекладання відповідальності.
За освітою тодішні функціонери були вихідцями з технічних або сільськогосподарських вузів або військових училищ. Різко скоротилася кількість професійних юристів, багато в чому тому що вони могли піддати сумніву і критиці існуючу систему управління. Спільність поглядів, освіта, виконання подібних функцій і складання корпоративної етики дозволяють говорити про остаточне формування в СРСР номенклатури як класу. Крім того, багато посади в системі управління стають спадковими.
Склад номенклатури
Говорячи про чисельність радянського правлячого класу, необхідно враховувати, що крім традиційних номенклатурних списків існувала розвинена клиентела. Просування по кар’єрних сходах сильно залежало від вищих чинів, тому реальна кількість функціонерів офіційна статистика не висловлює.
Головною характеристикою належності до номенклатури було не наявність матеріальних ресурсів, а обсяг наявної влади. Основу цього класу становила правляча еліта радянського суспільства. Це ядро не було однорідним, а включало в себе три рівні: члени ЦК КПРС, обласні функціонери та районні посадовці. До кінця існування СРСР став формуватися четвертий рівень, що включає в себе первинні партійні організації. Таким чином те, що в СРСР називали номенклатурою, являло собою мережу партійних і державних працівників, в якій кожен був пов’язаний як зі своїми клієнтами, так і зі своїми патронами.
Розкладання номенклатури
Відсутність ініціативи, беззаперечне виконання наказу і все зростаючий обсяг привілеїв сприяв кризі всередині номенклатури. Все менше значення мала комуністична ідеологія, виявилися забутими революційні ідеали. Вищі посадові особи виявилися замішані в низці кримінальних процесів брежнєвської епохи.
При цьому правляча верхівка виявилася не здатна давати адекватну оцінку реального стану справ у країні. З цієї точки зору особливо показовим є початок перебудови: саме з подачі номенклатури і при її підтримці була оголошена гласність. Звиклі до одноманітним звітів функціонери не могли уявити, що своїми руками дали можливість народу висловити своє невдоволення.
Розпад СРСР
Слідом за гласністю Горбачов ініціював програму оновлення кадрів. За короткий термін близько 80% функціонерів були зміщені зі своїх посад. З цього моменту можна говорити про те, що влада в СРСР номенклатура втратила. Проте залишалися формальності. 15 жовтня 1989 року було опубліковано постанову ЦК, в якому чітко продемонстровано намір повністю демонтувати систему комплектування владних органів. Обліково-контрольна номенклатура цим в історії СРСР була скасована. Однак подача списками кандидатів і голосування за ним зберігалося ледь не до самого кінця існування СРСР. Лише в серпні 1991 року цей принцип був офіційно скасований.
Крах номенклатури був визначений. Демократизація суспільства, виникнення плюралізму як в економічній, так і політичній сферах поклали кінець громіздкого механізму партії-держави. Пролом, пробита в самому центрі номенклатурної мережі, поклала край правлінню партійних функціонерів.
