Право державної і муніципальної власності – один з інструментів здійснення державою його політики. Майно, що є у власності держави і муніципалітетів, дозволяє отримувати доходи і забезпечувати інші завдання, насамперед соціального характеру.
Право власності
Право власності вміщує в себе два поняття:
- можливість володіти, користуватися і розпоряджатися майном;
- набір норм, що регулюють відносини з приводу набуття, використання та розпорядження майном.
Право державної і муніципальної власності є два види реалізації майнових прав. З точки зору закону, власник приватної власності дорівнює у своїх правах з державою і муніципалітетом. Насправді ж це далеко не так. В той же час є нюанси, що зачіпають процес набуття, реалізації та припинення прав цими суб’єктами.
Законодавче регулювання
- Конституція – нормативний акт прямої дії, що задає рамки управління державної і муніципальної власністю.
- ЦК – документ, що дає уявлення про право власності цих суб’єктів.
- ЗК регулює реалізацію права державної і муніципальної власності на земельні ділянки. Закон визначає критерії, за якими земля розподіляється між федеральним, регіональним і муніципальним рівнем.
- Лісовий і Водний кодекси регулюють реалізацію державою та муніципалітетами їх прав на лісові та водні ресурси.
- Закон «Про державних і муніципальних унітарних підприємствах».
- Закон «Про приватизацію державного майна основи приватизації муніципального майна».
- Акти федерального уряду щодо створення органів управління державним майном.
- Закони та інші прийняті регіонами акти з приводу державної і муніципальної власності на їх території, які об’єкти в чию власність передані і яким чином управляються. Зокрема, положення про органах або організаціях, управителів майном.
- Специфічними є законодавчі акти про приватизацію майна і на регіональному, і на федеральному рівні.
