Треба чекати
Лаккі вже заснув, і Естрагон ударами намагається його підняти. Той встає, збирає речі, і вони намагаються піти. Володимир запитує у Лаккі, що у валізі і куди вони з Поццо направляються. У відповідь він почув, що у валізі пісок. Володимир просить Лаккі заспівати, але Поццо каже, що Лаккі німий. Побачивши у відповідь здивування, Поццо втрачає терпіння: «Яка різниця?» Адже все відбувається завжди в один день, такий же, як і всі інші. В один день ми народилися, помремо в такий же день. Поццо й Лаккі йдуть. Незабаром чутно, як вони впали.
Завершує драму Беккета «В очікуванні Годо» така картина: Естрагон спить, але Володимиру нудно, і він його будить. Той не може зрозуміти, дійсність це чи сон. І завтра все буде так само, він прокинеться, і нічого не буде знати про сьогоднішній день, крім того, що вони чекали Годо. Входить хлопчик. Володимир його, здається, дізнається, але хлопчик відповів, що бачить їх вперше, а Годо просив передати, що буде завтра. Володимир з Естрагоном хочуть повіситися, але немає мотузки. Завтра вони прийдуть з мотузкою, і якщо Годо не буде, то вони це зроблять. Вони вирішили розійтись у різні боки, і якщо Годо не буде, то вони повернуться вранці, щоб чекати його. «Йдемо». «Пішли». Але з місця не йдуть ні той, ні інший.
