Добре, коли є інструкція, як вчинити в тій чи іншій ситуації. Ось помилилася людина, і йому відразу ж висунули план дій – зручно, і думати не треба. Тільки в сучасному світі це не завжди спрацьовує, варіативність людських «косяків» невичерпна, тому ніколи не існувало і не буде існувати універсальних порад щодо правильного поведінки. Це ж стосується і розвитку бізнесу. Кожна фірма, як і людина, індивідуальна по-своєму, тому не дивно, що стандартні управлінські теорії канули в Лету, звільнивши місце для ситуаційного підходу.
Короткий вступ
В теорію управління ситуаційний підхід вніс великий внесок. Центральним моментом тут є ситуація – це певний набір обставин, що впливають на діяльність організації. При використанні цього підходу керівники можуть зрозуміти, якими прийомами потрібно користуватися, щоб досягти мети при певній ситуації.
Точно так само, як і системний, ситуаційний підхід – це своєрідний спосіб мислення про організаційні проблеми і їхні рішення, а не звід правил і вказівок. Цей підхід намагається пов’язати воєдино конкретні прийоми з відповідними їм ситуаціями, щоб досягати цілей компанії найбільш ефективним методом.
В цілому, саме так можна описати цей прийом в управлінській діяльності: у фірмі складається якась ситуація, менеджер аналізує її, застосовує методи по усуненню проблем і робить роботу більш ефективною.
Початок
До початку 60-х років минулого століття сформувалося досить багато наукових шкіл управління. Кожна з них по-своєму демонструвала процес диференціації у сфері наукових досліджень проблем управління. Можливо, саме це призвело до того, що вчені стали намагатися об’єднати школи і напрями на базі однакових концепцій. У той час учені намагалися зупинити бурхливий потік наукових досліджень, з-за якого управлінська теорія перетворилася в справжні джунглі.
У 1964 році на зборах Американської академії менеджменту була прийнята резолюція про створення «Єдиної теорії управління», що могла б пояснити всі явища, з якими може зіткнутися керівник в управлінській практиці. А також узгодити різноманітні і часом суперечливі концепції, створюючи основу для застосування практичних порад.
Єдиної, так званої об’єднує теорією виявилася нова ситуаційна теорія управління. Її автором став професор Р. Моклер (університет Сент-Джонс, Нью-Йорк). Нехай автор і говорив, що нерозумно вважати джунглями сучасну теорію управління, ігноруючи при цьому ситуаційний підхід, він не визнавав його чимось принципово новим.
Перші згадки
Про ситуаційному підході до управління згадував ще в 1954 році П. Дракер у книзі «Практика управління», там він сформував основні риси цієї теорії. Разом з ученим і його колегами по школі необхідність аналізу ситуацій для прийняття рішень відстоювали і інші теоретики. Моклер вважав, що спроба розглянути ситуаційну теорію як об’єднуючу концепцію є виключно новим віянням у менеджменті. Правда, вчений стверджував, що ситуаційний підхід сформувався не тому, що наукове співтовариство вирішило створити єдину теорію управління, а швидше необхідність переорієнтувати теоретичні напрацювання в практичне русло.
Вивчення дійсних умов
Моклер намагався пояснити причини такого відношення до управлінської теорії наступним чином. Ситуації, в яких доводиться діяти менеджеру, настільки різноманітні, що існуючі теорії не можуть задовольнити практичні запити. Мати встановлені принципи правління – це добре, але цього мало. Саме тому, скільки не розробляй різноманітних теорій, менеджери не будуть на всі 100% забезпечені практичним керівництвом до дії. Набагато краще розробити умовні, ситуаційні принципи, якими можна скористатися при необхідності.
Розробка нового ситуаційного підходу стала акцентувати увагу на дослідженні реальних умов, в яких знаходиться та чи інша компанія. На підставі цих ситуацій повинні розроблятися специфічні і унікальні організаційні структури. Ситуаційний підхід до управління закликав менеджерів будувати теоретичні моделі організації, де зовнішні фактори характеризувалися набором контекстуальних, взаємопов’язаних між собою змінних
Рішення завдань
Прихильники теорії ситуаційного підходу говорили, що управління повинно вирішувати три завдання:
Поштовх до розвитку
Ситуаційний підхід у менеджменті найбільш детально було розглянуто в роботі «Організація і оточення» П. Лоуренса і Дж. Лорша. У вихідному положенні їх теорії говорилося, що апріорі не існує єдиного способу організації, т. к. на різних етапах розвитку підприємств необхідно впроваджувати різні організаційні структури, що відповідають дійсним потребам компаній.
Такий підхід підштовхнув інших фахівців до розробки специфічних організаційних структур. Варто відзначити, що ситуаційний підхід у менеджменті вплинув на всі школи управління. Так, з’явилася робота «Теорія ефективності лідерства Ф. Фідлера. Вчений намагався визначити типи і ситуації групового поведінки і запропонувати той стиль правління, який підходить найбільше.
Подібні дослідження застосовував і У. Уайт. Він хотів виявити типи поведінки співробітників і те, як на них вплинуть різні методи керівництва. Такі і подібні їм дослідження говорять про те, що ситуаційний підхід став набирати популярності. Це означало, що наукове співтовариство відійшло від прагнення сформувати універсальні принципи управлінської діяльності.
Суть ситуаційного підходу
Про цієї теорії можна сказати наступне: вона має свої «входи» і «виходи» і активно пристосовується до досить мінливого зовнішнього і внутрішнього середовища. Виходячи з цього, основні причини того, що відбувається в організації, слід шукати за її межами – там, де вона реально функціонує. У цьому підході стало ключовим поняття проблемної ситуації. Варто зазначити, що теорія жодним чином не заперечує інші управлінські принципи, але стверджує, що для успішного досягнення цілей організація повинна застосовувати прийоми не лише загального характеру.
Будь-яке управлінське рішення повинне змінюватись в залежності від ситуації, адже основне мистецтво керівництва повинна полягати в умінні правильно вибирати прийоми, щоб справитися з проблемними ситуаціями.
Основні положення
Ситуаційний підхід в організації спирається на чотири головні положення, і всі вони стосуються роботи керівника. Адже саме від нього залежить доля фірми:
Для тих, хто не зрозумів
Незважаючи на те, що ситуаційний підхід, на відміну від інших управлінських теорій, наочно показує, що немає кращого способу управління в принципі, були вчені, які не зовсім розуміли. Вони продовжували наполегливо доводити, що потрібно покладатися на науку. Але якщо описати коротко дії менеджера, то стає зрозуміло, що саме ситуаційний підхід застосуємо в менеджменті, а не наукові догми зі своїми непорушними устроями.
Докази Одиорне
Візьмемо, приміром, дослідження одного вченого, який стверджував, що апріорі не може існувати науки управління, бо керівництво – це мистецтво, що не піддаються правилами і не підлягає розшифровці.
Професор Мічиганського університету Дж. Одиорне говорив, що неможливо підвести управлінську діяльність до певним закономірностям, нормам і правилам. Існуючі теорії вельми спрощено розглядають те різноманіття ситуацій, з якими доводиться мати справу менеджеру. Емпіризм Одиорне зводиться до неповторного та унікального досвіду керівників. Щоб досягти цього досвіду, потрібно не тільки дослідити ситуацію, що склалася, але і вчитися виживати.
Ситуаційні обмеження
Також Одиорне зазначав, що більшість обставин, оточення менеджера, які не піддаються абсолютно ніякому аналізу, тому він назвав 5 причин, чому неможливо створити науку управління:
Людина складний за своєю природою, і умови, у яких йому доводиться постійно діяти, ніколи не стануть настільки простими, щоб їх можна було розглядати в розрізі математичних формул. Що стосується ситуаційної теорії, вона повинна бути екзистенціалістські, оскільки її вихідним пунктом є людина – субстанція нестабільна і неоднозначна. Ось така суть застосування ситуаційного підходу: тільки людина, його накопичений досвід і здатність аналізувати допоможуть в управлінській діяльності.
