Конкретний випадок
Розглянемо класичний приклад побутового стокгольмського синдрому. Це поведінка деяких жертв зґвалтування, які починають щиро виправдовувати свого мучителя, звинувачувати у трагедії себе. Саме так знаходить прояв отримана травма.
Реальні випадки з життя
Наведемо приклади стокгольмського синдрому, багато з цих історій свого часу наробили чимало шуму:
- Внучка мільйонера Патрісія (Патті Херст) була викрадена групою терористів з метою отримання викупу. Не можна сказати, що з дівчиною зверталися добре: майже 2 місяці вона провела в невеликому шафі, була схильна емоційного та сексуального насильства. Однак після звільнення дівчина додому не повернулася, а вступила в ряди тієї самої організації, що знущалася над нею, і навіть зробила в її складі кілька озброєних пограбувань.
- Випадок в японському посольстві в 1998 році. Під час прийому, на якому були присутні понад 500 осіб з вищих верств суспільства, стався терористичний захоплення, всі ці люди, включаючи посла, стали заручниками. Вимога загарбників було абсурдним і нездійсненним – звільнення з в’язниць всіх їх прихильників. Через 14 днів більшість заручників було звільнено, при цьому врятовані люди з великою теплотою відгукуються про своїх мучителях. Побоювання ж у них викликали влади, які могли зважитися на штурм.
- Наташа Кампуш. Історія цієї дівчинки шокувала все світове співтовариство – чарівна школярка була викрадена, всі спроби її знайти не увінчалися успіхом. Через 8 років дівчині вдалося втекти, вона розповіла, що викрадач утримував її в кімнаті під землею, морив голодом і жорстоко бив. Незважаючи на це, Наташа засмутилася через його самогубства. Сама дівчина заперечувала, що має яке-небудь відношення до стокгольмського синдрому, і в інтерв’ю прямо говорила про своєму мучителеві як про злочинця.
Це лише кілька прикладів, що ілюструють дивні відносини викрадача і жертви.
