До числа аномальних явищ у психології відноситься стокгольмський синдром, суть якого полягає в наступному: жертва викрадення починає нез’ясовно симпатизувати свого мучителя. Найпростішим виявом є допомогу бандитам, яку починають добровільно надавати захоплені ними заручники. Нерідко настільки унікальне явище призводить до того, що викрадені самі перешкоджають власного звільнення. Розглянемо, в чому причини і які прояви стокгольмського синдрому, і наведемо кілька прикладів з реального життя.
Причини
Основна причина, яка викликає алогічне прагнення допомагати власним викрадачеві, проста. Перебуваючи в заручниках, жертва змушена тривалий час тісно спілкуватися зі своїм загарбником, чого починає розуміти його. Поступово їх розмови стають все більш особистісними, люди починають виходити з тісних рамок відносин «викрадач – жертва», сприймають один одного саме як особистості, які можуть подобатися один одному.
Проста аналогія – загарбник і заручник бачать один в одному споріднені душі. Жертва поступово починає розуміти мотиви злочинця, співчувати йому, можливо – погоджуватися з його переконаннями та ідеями, політичною позицією.
Ще одна можлива причина – жертва намагається допомогти злочинцеві з побоювання за власне життя, оскільки дії співробітників поліції і штурмових бригад так само небезпечні для заручників, як і для загарбників.
