Оповідання “Бірюк” Івана Сергійовича Тургенєва увійшов до складу знаменитого циклу “Записки мисливця”, який публікувався з 1847 по 1851 роки в журналі “Современник”, а окремим виданням побачив світло в 1852 році.
Оповідання (або нариси, як їх називають деякі літературознавці) були написані після відпочинку і полювання письменника в садибі матері Спаське-Лутовинова, яке розташоване в Мценському районі Орловської області.
Відомо, що в основу розповіді покладено реальні події, що відбулися з лісником, який служив у маєтку. Правда, в них доля цього чоловіка склалася інакше: озлоблені селяни вбили його.
Оповідання, як і в усіх оповіданнях циклу, ведеться від першої особи, і в сюжеті бере участь сам оповідач.
Короткий зміст “Відлюдька” з “Записок мисливця” наведено нижче.
Початок
Автор оповідання повертався ввечері з полювання. Кобила бадьоро бігла по дорозі, везла бігові дрожки. Але до будинку було ще порядно – вісім верст. В дорозі раптово почалася гроза:
Попереду величезна лілова хмара повільно піднімалася з-за лісу; надо мною, і мені назустріч мчали довгі сірі хмари; рокити тривожно ворушилися і лепетали. Задушливий жар раптово змінився вологим холодом; тіні швидко густішали.
Пішов сильний дощ. Мисливець абияк сховався в гілках великого куща і став чекати кінця негоди. Раптом при світлі блискавки побачив людину, яка раптово, немов з нізвідки, з’явився перед ним.
Це був місцевий лісник. Він запросив “барина” у свою хату, щоб перечекати грозу. Взяв коня за вуздечку і повів до будинку.
Розвиток подій
Хата лісника, як необхідно помітити в короткому змісті розповіді Тургенєва “Бірюк”, стояла посеред широкого двору, обнесеного тином. На стукіт двері їм відкрила дванадцятирічна дівчинка, дочка господаря. Вона була боса, в одній підперезаній сорочці. Поки лісник ставив кінь під навіс, дівчинка, світячи ліхтарем, провела автора в хату.
Вся хата всередині являла собою одну кімнату з низькою стелею без полатей і перегородок. Стіни закопчені, оздоблення саме убоге: на стіні висів драний кожух, на лавці лежала рушниця, в кутку валялася купа ганчір’я. На столі горіла лучина, з-під стелі звисала люлька зі сплячим в ній немовлям. Її, присівши, почала похитувати дівчинка.
Лісник увійшов у хату, і автор побачив, що він справжній богатир – високий і ставний чоловік. Повідомленням, що звуть його Тома на прізвисько Бірюк, він дуже здивував оповідача – той навіть від свого слуги Єрмолая багато чув про нього, про те, як він суворий і швидкий на розправу з браконьєрами.
В який розповіді Тургенєва “Бірюк” короткому змісті наведемо слова Єрмолая про ліснику:
В’язанки хмизу не дасть потягти; в яку б не було пору, хоч в саму північ, нагряне, як сніг на голову, і ти не думай чинити опір, — сильний, мовляв, і спритний як біс… І нічим його взяти не можна: ні вином, ні грошима, ні на яку приманку не йде. Вже не раз добрі люди його зжити зі світу збиралися, та ні — не дається…
На здивовані вигуки автора він просто і похмуро відповів, що, мовляв, просто свою посаду виконує, а не даремно панський хліб їсть.
На розпитування про життя він повідомив, що дружини в нього немає – втекла “з перехожим міщанином”, кинувши маленької дитини.
Гроза закінчилася. Бірюк запропонував проводити гостя до виходу з лісу. Виходячи, він взяв рушницю – мовляв, у лісі пустують, ліс рубають. Але, як не старався, автор так і не зміг почути стукіт сокири – лише на вітрі шуміла листя дерев.
Він запропонував героєві розповіді супроводжувати його в упійманні “розбійника” – вони разом вийшли з лісу, минули яр.
Затримання злочинця
Далі у викладі короткого змісту “Відлюдька” скажімо, що лісник схопив злодія вже у поваленого їм дерева. Виглядав той шкода – на ньому були якісь мокрі від дощу лахміття. Поруч стояла, накрита старою рогожаною лошаденка.
Знову полив дощ, і трійцю довелося повернутися в лєснікову хату. Там господар посадив злодія зі стягнутими поясом руками в кутку, і оповідачеві стало його шкода: він пообіцяв собі обов’язково звільнити бідняка.
Мужик, “голосом глухим і розбитим” попросив Фому Кузьмича (Бірюка) відпустити його, пояснюючи свій вчинок крайньої нестатками й злиднями. Лісник не погоджувався, заперечуючи, що, мовляв, він знає всю ихнюю слободу, там кого не візьми – всі злодії.
Селянин продовжував благати, тремтячи, як у пропасниці, говорячи про приказчике-разорителе і про те, що, мовляв, “діти пищать”, і все це злодійство від голоду. Він пообіцяв, що заплатить, і попросив повернути хоча б коня, але Бірюк відмовив.
Усвідомивши, що тепер вірна смерть від голоду – адже він залишився і без коня, останньої худоби в його господарстві, і без зрубаного дерева, та ще й під загрозою майбутнього покарання, спійманий збунтувався:
Мужик раптом випростався. Очі в нього загорілися, і на обличчі виступила фарба. “Ну на, їж, на, подавись, на, — почав він, примруживши очі й опустивши кути губ, — на, душегубец окаянний: пий християнську кров, пий…”
Лісник наказав йому мовчати.
Закінчення історії
Кульмінацією оповідання “Бірюк” (і в його короткому викладі) стала остання фраза, вимовлена спійманим мужиком:
— Не буду я мовчати, — продовжував нещасний. — Все одно — здихати. Душегубец ти, звір, погибелі на вас нема… Да постій, недовго тобі царювати! затягнутий тобі глотку, стривай!
Лісник схопив його за плече, а оповідач, збираючись заступитися за мужика, підвівся…
І раптом, на його подив, Бірюк зірвав пояс зав’язаний з рук злодія, накинув на нього шапку і, схопивши за комір, виштовхав з дверей. З напуттям: “Забирайся під три чорти разом зі своїм конем і, дивись, не потрапляй більше!” – він повернувся до хати і під стукіт коліс подорожує з двору мужицької вози взявся, як ні в чому не бувало, копатися в кутку.
Автор був дуже здивований. “Ти, я бачу, славний малий…” – тільки і зміг вимовити. Але Бірюк попросив нікому не розповідати про те, що сталося.
І на тому історія завершилася. А через півгодини лісник проводив оповідача до узлісся і попрощався з ним.
Образ Бірюка
В короткому змісті оповідання “Бірюк” зупинимося на образах двох центральних персонажів.
Яскраво виписаний головний герой. Майже по-былинному, не без захоплення автора звучать слова про його зовнішності на початку розповіді (перший візит оповідача в хату):
Він був високого зросту, плечистий і складний на славу. З-під мокрої замашной сорочки опукло виставлялися його могутні м’язи. Чорна кучерява борода закривала до половини його суворе й мужнє обличчя; з-під зрощених широких брів сміливо дивилися невеликі карі очі.
До слова сказати, “замашная сорочка” означає зроблена з грубого домотканого (посконного) полотна. Згадка про простоту одягу працює на загальну характеристику героя: він, судячи з усього, бідний, одяг його небагата, обстановка житла убога і “сумна”, з харчів лише хліб та вода. Та й ніяких переваг у своїй службі він не шукає. Лісникові достатньо усвідомлення того, що він не дарма отримує платню, чесно виконуючи свій обов’язок.
Звідси і поведінка Бірюка. Він веде себе незалежно і не лабузниться. Наприклад, зустрівши захопленого грозою в лісі “барина”, він не стільки пропонує, скільки вирішує, що тому варто перечекати негоду в його хаті:
— Я вас, мабуть, у свою хату проведу, — уривчасто промовив він.
А потім він повідомляє про свою дружину “з жорстокою посмішкою”, що вона померла – то є втекла, кинувши і його, і дочку, і дитини (а нелегко, знати, що їй жилося з цією людиною!).
У нього є свої принципи. І ось один з них: “Красти нікому не слід”. А також є у нього розуміння людей, і він не може не бачити, як важка доля селянської голоти, яким від безнадії бачиться вихід один – красти.
Але могутній лісник не схильний до сентиментів і, як випливає з розповіді, поступається своїми принципами, відпускаючи злодія, лише цього разу – а значить, він упертий, але душа його ще не зовсім черства.
Образ мужика
У сцені затримання злодія той кричить “жалібно, по-заячі”. І виглядає, як бідняк, шкода: вымокший, одягнутий в лахміття, з розпатланою бородою. А потім, в хаті, автор розглядає його краще: у який вийшов на нічний промисел неприємне, виснажене і сморщенное особа, бігаючий погляд, що нависли пожовклі брови, та й сам він худ і непоказний.
Але все це стає неважливо, коли мужик впадає у відчай і кричить, почервонівши особою, на Бірюка: “Азіат, кровопивця, душогуб, звір!”. Так кричить, що дивується бувалий всяке на своїй неспокійній роботі лісник. Тепер злодій, який розуміє, що остання надія на удачу покинула його, сам стає лютим і сильним – є сенс боятися покарання і побоїв, коли попереду його і його сім’ю, можливо, чекає голодна смерть?
Так в оповіданні Тургенєва описані два таких різних представника одного народу.
Ми привели короткий зміст оповідання “Бірюк” із збірки “Записки мисливця” Тургенєва І. З..
