Єдиний справжній охоронець православної віри
В якості особливого гідності Івана Грозного автор відзначає його крайню релігійність, в якій він черпав сили для своїй «важкій» державної діяльності. Подібне твердження викликає здивування, так як досить складно співвіднести виявлену їм крайню жорстокість з принципами гуманізму, які є основою християнського вчення.
В той же час не можна не погодитися з оцінкою Івана Грозного як видатного полководця. Однак і в даному випадку дяк у своїх хвалебних одах переходить усі мислимі межі, проводячи паралель між військовими успіхами свого кумира і завоюваннями Олександра Македонського. На підтвердження своїх слів він наводить реакцію іноземних (за його висловом – «язичницьких») правителів на смерть Івана Грозного, в якій ті, нібито, побачили позбавлення від навислої над ними військової небезпеки.
Вельми цікаво, що автор «Временника» розглядає в своєму творі православну Росію як державу, що живе в оточенні ворогів, якими є єретики-латиняни і різного роду язичники. Вітчизна для нього – це єдиний у світі вогнище істинної віри, і тому смерть государя ним розглядається насамперед як трагедія православ’я.
