Конституційна криза 1993 року: хроніка подій, причини і наслідки

Конституційною кризою 1993 року називають протистояння, яке виникло між основними силами, що існували в той час в Російській Федерації. Серед протиборчих сторін були глава держави Борис Єльцин, якого підтримувало уряд на чолі з прем’єр-міністром Віктором Черномирдіним і мер столиці Юрій Лужков, деякі народні депутати, з іншого боку було керівництво Верховної Ради, а також переважна більшість народних депутатів, позицію яких формулював Руслан Хасбулатов. Також на боці противників Єльцина виявився віце-президент Олександр Руцькой.

Передумови кризи

Фактично до конституційного кризи 1993 року призвели події, які почали розвиватися ще у 1992-м. Кульмінація припала на 3 і 4 жовтня 1993-го, коли сталися збройні зіткнення в самому центрі столиці, а також біля телецентру “Останкіно”. Не обійшлося без жертв. Переломним моментом став штурм Будинку Рад військами, які виступили на боці президента Бориса Єльцина, це призвело до ще більших жертв, серед яких були і представники мирного населення.

Передумови для конституційної кризи 1993 року намітилися, коли сторони не змогли прийти до єдиної думки з багатьох ключових питань. Зокрема, вони стосувалися різних уявлень про реформування держави, методи соціального та економічного розвитку країни в цілому.

Цікаве:  Танки Другої світової війни: фото, огляд, опис, характеристики

Президент Борис Єльцин наполягав на якнайшвидшому прийнятті конституції, яка б закріпила сильну президентську владу, зробивши Російську Федерацію фактично президентською республікою. Також Єльцин був прихильником ліберальних реформ в економіці, повної відмови від планового принципу, який існував при Радянському Союзі.

У свою чергу, народні депутати і верховної Ради наполягали на тому, що вся повнота влади, принаймні до прийняття конституції, повинна зберігатися за З’їздом народних депутатів. Також народні депутати вважали, що не варто поспішати з реформами, були проти необдуманих рішень, так званої шокової терапії в економіці, за яку ратувала команда Єльцина.

Основним аргументом прихильників Верховної Ради була одна із статей конституції, яка стверджувала, що саме З’їзд народних депутатів є вищим органом влади в країні на той момент.

Єльцин, у свою чергу, обіцяв дотримуватися конституції, але вона ж сильно обмежувала його в правах, він її називав “конституційної двозначністю”.