П’єса Олександра Миколайовича Островського “Гроза” написана драматургом в 1859 році. Складається з п’яти дій. Події розгортаються у волзькому містечку Калиново. Для розуміння сюжету необхідно врахувати, що між третім і четвертим дією проходить десять днів.
Фабула досить проста: дружина купця, вихована в суворих моральних правилах, полюбила приїхав москвича, племінника іншого місцевого купця. З ним вона зраджує чоловікові, потім, змучена почуттям провини, публічно кається і гине, кинувшись у волзький вир.
Відомо, що п’єса була написана на прохання актриси Любові Павлівни Косицкой, з якою автора пов’язували ніжні почуття. Та й монологи головної героїні були створені драматургом під впливом розповідей цієї жінки про свої мрії та переживання. У виставі, відразу ж завоював велику популярність у публіки, актриса блискуче виконала роль Катерини.
Розглянемо короткий зміст п’єси А. Н. Островського “Гроза” по діям.
Дія перша
Події починають розгортатися на березі Волги, в міському сквері.
На початку п’єси самоучка-винахідник вічного двигуна Кулигин, Ваня Кудряш (прикажчик купця Дикого) і Борис (його племінник) обговорюють характер купця-самодура і заодно звичаї, що панують в містечку.
“Воїн” з “говорить” прізвищем Дикої лається що ні день з усіма і з будь-якого приводу. Борису доводиться терпіти, оскільки за умовами заповіту він отримає свою частку спадщини від нього тільки проявляючи повагу і послух. Про жадібності і самодурстві Савела Прокоповича добре всім відомо, тому Кулигин і Кудряш повідомляють Борису, що ніякого спадку йому, швидше за все, не бачити.
Та й звичаї в цьому міщанському містечку аж надто жорстокі. Ось як про це говорить Кулигин:
У мещанстве, пане, ви нічого, крім грубості та бідності нагольній, не побачите. І ніколи нам, пане, не вибитися з цієї кори! Тому що чесною працею ніколи не заробити нам більше насущного хліба. А у кого гроші, пане, той намагається бідного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати.
Потім учений-самоук тікає шукати кошти на свій винахід, а Борис, залишившись на самоті, зізнається сам собі, що сумирно і платонічно закоханий у Катерину, дружину купця Тихона Кабанова.
У такому явищі проходять по бульвару все це сімейство – сама стара Кабаниха (Марфа Гнатівна Кабанова), син її Тихон, його дружина (яка і є головною героїнею п’єси Островського “Гроза”) і сестра чоловіка на ім’я Варвара.
Кабаниха, вірна Домострою, повчає і бурчить, називаючи сина “дурнем”, вимагає подяки від дітей та невістки, а втім, тут же і дорікає всіх близьких в непослуху.
Потім вона йде додому, Тихон – промочити горло до Дикого, а Катерина, залишившись з Варварою, обговорюють її нелегку долю.
Катерина – особа піднесена і мрійлива. Тут (явище сьоме) звучить її монолог про те, як їй жилося в дівчатах, і ці, що стали знаменитими, слова:
Чому люди не літають! Я кажу: чому люди не літають так, як птахи? Знаєш, мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, так тебе й тягне летіти. Ось так би розбіглася, підняла руки і полетіла. Спробувати хіба тепер?
Катерина зізнається Варварі, що її мучать погані передчуття і тривожать сни про швидкої її смерті і якомусь недосконалому ще гріху. Варвара здогадується, що Катерина закохана, але зовсім не в чоловіка.
Героїню дуже лякає прихід божевільною старої пані, яка пророкує всім пекельні муки. Крім того, ось-ось почнеться гроза. Повертається Тихон. Катерина благає всіх піти додому.
Дія друга
Події переносять нас у будинок Кабанових. Служниця збирає речі Тихона, який їде кудись у материному дорученням.
Варвара передає Катерині таємний привіт від об’єкта її закоханості Бориса. Та лякається навіть при згадці його імені і каже, що любити буде лише свого чоловіка.
Кабаниха керує сином: велить тримати себе в строгості і передати свої настанови залишається молодій дружині: почитати свекруха, вести себе скромно, працювати і в вікна не витріщатися.
Катерина, залишившись наодинці з чоловіком, говорить йому про тяжке передчуття і просить або не їхати, або взяти її з собою в поїздку. Але у того тільки одна мрія – скоріше вирватися з-під материнського ярма хоч і на два тижні так відсвяткувати свободу. Про що він, не приховуючи, повідомляє Катерині.
Тихон їде. Приходить Варвара і повідомляє, що спати їм дозволили в саду, і передає Катерині ключ від хвіртки. Та, відчуваючи сумніви і страх, все-таки ховає його в кишеню.
Третя дія
Сцена перша. Вечір. Біля воріт в будинок Кабанових сидять Кабаниха з Феклушей і розмовляють про те, що час стало “применшення приходити” від міської суєти.
З’являється Дикої. Він напідпитку і просить у Кабанової “розговорити” себе, як вона одна тільки і вміє. Та запрошує його в будинок.
До воріт підходить Борис, якого вабить сюди бажання побачити Катерину. Він розмірковує вголос, що жінка, яку видали заміж у цьому місті – вважай, що поховали. З’явилася Варвара повідомляє йому, що вночі його будуть чекати в яру “за Кабановим садом”. Вона впевнена, що побачення відбудеться.
У сцені другій вже настав пізній нічний час. У яру стоять Кудряш і Борис. Племінник Дикого визнається молодому прикажчика, що закоханий у Катерину. Кудряш радить викинути її з голови:
…дивіться, собі клопоту не наробіть, так і її в біду не уведіть! Покладемо, хоч у неї чоловік і дурень, та свекруха-то боляче люта.
На побачення до Бориса виходить Катерина. Спочатку вона перелякана, і всі її думки про майбутню розплату за гріх, але потім жінка заспокоюється.
Дія четверта
Гуляють городяни від початку дощу збираються під дахом напівзруйнованої старовинної галереї, розглядаючи і обговорюючи збереглися ще на її стінах розписи з зображеннями бойових сцен.
Тут же розмовляють Кулигин з Савелом. Винахідник вмовляє купця пожертвувати грошей на сонячні години і громовідвід. Дикої зазвичай свариться: мовляв, гроза дається в покарання від Бога, і ніяке це не електрика, від якого можна захиститися простим шматком заліза.
Дощ закінчується, всі розходяться. Зайшли в галерею Варвара з Борисом обговорюють поведінку Катерини. Варвара каже, що після приїзду чоловіка вона
тремтить вся, точно її лихоманка б’є; бліда така, бігає по дому, точно чого шукає. Очі як у схибленою! Нещодавно вранці почала плакати, так і ридає.
Починається гроза. Під дах галереї знову збирається народ, серед них – Кабанова, Тихон і ворушка Катерина.
Тут же з’являється божевільна стара пані. Вона загрожує Катерині геєною вогненної і пекельними муками. Знову гримить грім. Молода жінка не витримує і зізнається чоловікові в зраді. Тихон розгублений, свекруха зловтішається:
Що, синку! Куди воля-то веде! Говорила я, так ти слухати не хотів. Ось і дочекався!
Дія п’яте
Кабанів, встретясь на бульварі з Кулигиным, скаржиться йому на нестерпну обстановку в будинку: Катерина, нерозділене і тиха, ходить, як тінь, матінка, мовляв, її поїдом їсть. Варвару вона точила-точила, посадила було під замок, та дочку з дому і втекла – найімовірніше, з Кудряшом, тому що він теж зник.
Бориса Дикої висилає з очей геть – на три роки в сибірське містечко Тяхта.
Приходить служниця Глаша, повідомляє, що кудись пішла Катерина. Борис, турбуючись за неї, разом з Кулигиным вирушають на її пошуки.
На порожню сцену виходить Катерина, яка мріє в останній раз побачити і попрощатися з Борисом. Вона згадує його, плачучи:
Радість моя, життя моє, душа моя, люблю тебе! Відгукнись!
Почувши її голос, з’являється Борис. Вони сумують разом. Борис зовсім скорився долі: він готовий їхати, куди його пошлють. Катерина не хоче повертатися додому. Що додому, що в могилу, розмірковує вона. Та й то в могилі краще. Якби тільки не схопили та не орудували в будинок насильно. Вигукуючи:
Друг мій! Радість моя! Прощай!
У такому явищі з’являються Кабанова, Тихон, Кулигин і працівник з ліхтарем. Вони шукають Катерину. Підходять ще люди з ліхтарями. Більшість припускає, що, мовляв, нічого страшного, втрачена сама скоро повернеться. Голос за сценою вимагає човен, повідомляючи, що в воду кинулася жінка.
З натовпу кажуть, що Катерину витягнув Кулигин, помітивши її сукня в болоті. Тихон хоче бігти до неї, але мати не пускає його, погрожуючи прокляттям.
Виносять тіло Катерини. Кулигин говорить:
Ось вам ваша Катерина. Робіть з нею що хочете! Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед суддею, який милосерднішими вас!
Тихон намагається звинуватити мати у нещасті, але та, як завжди, тримається твердо. “Нічого про таке журитися”, – говорить вона.
Але останніми в п’єсі все-таки стають слова Тихона, який вигукує, звертаючись до мертвої дружині:
Добре тобі, Катя! А я-то навіщо залишився жити на світі так мучитися!
Нижче ми перерахуємо основних героїв “Грози” Островського і наведемо їх в тому числі і мовні характеристики.
Катерина
Молода жінка, дружина Тихона Кабанова. Натура вразлива, піднесена, тонко відчуває людей і природу, побожне. Але при цьому з вищими устремліннями, туга за справжньою життя.
Каже Варвара, що “буде терпіти, поки терпиться”, але:
Ех, Варя, не знаєш ти мого характеру! Звичайно, не дай бог цьому статися! А вже коли дуже мені тут опостынет, так не удержать мене ніякою силою. У вікно викинуся, у Волгу кинусь. Не хочу тут жити, так не стану, хоч ти мене ріж!
Головна героїня не випадково названа автором Катериною (простонародний варіант, повна форма, більш прийнята у дворян – Катерина). Як відомо, своїм походженням ім’я зобов’язана давньогрецького слова “Экатерини”, що означає “чиста, непорочна”. Крім того, ім’я пов’язують із жила ще в III столітті Катериною Олександрійською, яка стала мученицею за те, що прийняла християнську віру. Її наказав стратити римський імператор Максимін.
Тихон
Чоловік Катерини. Ім’я персонажа також “промовиста” – він герой тихий і за характером м’який, жалісливий. Але у всьому слухається сувору матінку, а якщо і протестує, то ніби не всерйоз, напівголосно. Своєї думки не має, питаючи у всіх ради. Ось навіть і у Кулігіна:
Що ж мені тепер робити, скажи ти мені! Навчи ти мене, як мені жити тепер! Будинок мені опостылел, людей совісно, візьмуся за справу — руки відвалюються. Ось тепер додому йду, на радість, що ль, йду?
Кабанова
Серед персонажів “Грози” Островського цей самий колоритний. Образ, втілений у Марфі Гнатівні Кабанової – досить поширений у літературі образ авторитарної “матінки”, яка все про всіх знає. Спирається на традиції і дотримується їх, “під виглядом благочестя”, распекая за незнання молодих:
Молодість-то що значить! Смішно дивитися навіть на них! Якби не свої, насміялася б досхочу. Нічого не знають, ніякого порядку. Попрощатися-то шляхом не вміють. Добре ще, у кого в будинку є старші, ними будинок-то і тримається, поки живі. А адже теж, дурні, на свою волю хочуть, а вийдуть на волю, так і плутаються на ганьбу та сміх добрим людям. Звичайно, хто і пожаліє, а більше всі сміються. …Так от старовина і виводиться. В інший будинок і зійти-то не хочеться. А і зійдеш, так плюнеш та он швидше. Що буде, як люди похилого віку перемруть, як буде світло стояти, вже й не знаю.
Але над усе для неї її власний авторитет. Уперта і владна – ось чому і називають її Кабанихой.
Кулигин, влучно і лаконічно характеризує багатьох, повідомляє про неї Борису:
Ханжа, пане! Жебраків оделяет, а домашніх заїла зовсім!
Борис
“Порядно освічений”, як сказано про нього на початку твору Островського “Гроза”, молода людина, яка чекає милості від свого дядька, купця Дикого. Але наявність освіченості не сприяє його рішучості і не відіграє у формуванні його характеру ніякої ролі. Як Тихон залежимо від Кабанихи, так і Борис – від пронизливого мужика” Дикого. Розуміючи, що ніколи спадщини йому не дочекатися, і купець зрештою просто прожене його, посміявшись, він продовжує жити, як жив, і плисти за течією:
А мені, видно, так і занапастити свою молодість у цій трущобе…
Варвара
Сестра Тихона. Дівка хитра, з матір’ю скритна, практична.
Її характеристика може виразитися в одній фразі:
А по-моєму: роби що хочеш, тільки б шито так крито було.
В кінці п’єси Варвара, не бажаючи сидіти покараною під замком, тікає з дому.
Кулигин
Винахідник-самоучка, теж з непростою прізвищем, явно перекликається з Кулібіним. Відчуває красу природи, так і вади і несправедливість людського суспільства.
Безкорисливий, ідеалістично налаштований і вірить, що людей можна поліпшити, варто лише зайняти всіх справою. Коли Борис запитує його, на що він витратив нагороду, отриману їм за винахід “перепету-мобілі”, Кулигин відповідає:
Як же, пане! Адже англійці мільйон дають; я би всі гроші для суспільства і вжив, для підтримки. Роботу треба дати міщанству. А то руки є, а працювати нема чого.
Сюжетно Кулигин явно необхідний автору. Цього другорядного персонажа основні герої повідомляють всі подробиці свого життя – і що сталося і що ще може статися. Кулигиным немов скріплений весь сюжет. Крім того, цей образ несе в собі таку ж моральну чистоту, як і головна героїня. Не випадково, саме цей персонаж у кінці п’єси виносить утонувшую Катерину з річки.
Такий короткий зміст “Грози” Островського та її основні персонажі.
