Дія перша
Події починають розгортатися на березі Волги, в міському сквері.
На початку п’єси самоучка-винахідник вічного двигуна Кулигин, Ваня Кудряш (прикажчик купця Дикого) і Борис (його племінник) обговорюють характер купця-самодура і заодно звичаї, що панують в містечку.
“Воїн” з “говорить” прізвищем Дикої лається що ні день з усіма і з будь-якого приводу. Борису доводиться терпіти, оскільки за умовами заповіту він отримає свою частку спадщини від нього тільки проявляючи повагу і послух. Про жадібності і самодурстві Савела Прокоповича добре всім відомо, тому Кулигин і Кудряш повідомляють Борису, що ніякого спадку йому, швидше за все, не бачити.
Та й звичаї в цьому міщанському містечку аж надто жорстокі. Ось як про це говорить Кулигин:
У мещанстве, пане, ви нічого, крім грубості та бідності нагольній, не побачите. І ніколи нам, пане, не вибитися з цієї кори! Тому що чесною працею ніколи не заробити нам більше насущного хліба. А у кого гроші, пане, той намагається бідного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати.
Потім учений-самоук тікає шукати кошти на свій винахід, а Борис, залишившись на самоті, зізнається сам собі, що сумирно і платонічно закоханий у Катерину, дружину купця Тихона Кабанова.
У такому явищі проходять по бульвару все це сімейство – сама стара Кабаниха (Марфа Гнатівна Кабанова), син її Тихон, його дружина (яка і є головною героїнею п’єси Островського “Гроза”) і сестра чоловіка на ім’я Варвара.
Кабаниха, вірна Домострою, повчає і бурчить, називаючи сина “дурнем”, вимагає подяки від дітей та невістки, а втім, тут же і дорікає всіх близьких в непослуху.
Потім вона йде додому, Тихон – промочити горло до Дикого, а Катерина, залишившись з Варварою, обговорюють її нелегку долю.
Катерина – особа піднесена і мрійлива. Тут (явище сьоме) звучить її монолог про те, як їй жилося в дівчатах, і ці, що стали знаменитими, слова:
Чому люди не літають! Я кажу: чому люди не літають так, як птахи? Знаєш, мені іноді здається, що я птах. Коли стоїш на горі, так тебе й тягне летіти. Ось так би розбіглася, підняла руки і полетіла. Спробувати хіба тепер?
Катерина зізнається Варварі, що її мучать погані передчуття і тривожать сни про швидкої її смерті і якомусь недосконалому ще гріху. Варвара здогадується, що Катерина закохана, але зовсім не в чоловіка.
Героїню дуже лякає прихід божевільною старої пані, яка пророкує всім пекельні муки. Крім того, ось-ось почнеться гроза. Повертається Тихон. Катерина благає всіх піти додому.
