Дія четверта
Гуляють городяни від початку дощу збираються під дахом напівзруйнованої старовинної галереї, розглядаючи і обговорюючи збереглися ще на її стінах розписи з зображеннями бойових сцен.
Тут же розмовляють Кулигин з Савелом. Винахідник вмовляє купця пожертвувати грошей на сонячні години і громовідвід. Дикої зазвичай свариться: мовляв, гроза дається в покарання від Бога, і ніяке це не електрика, від якого можна захиститися простим шматком заліза.
Дощ закінчується, всі розходяться. Зайшли в галерею Варвара з Борисом обговорюють поведінку Катерини. Варвара каже, що після приїзду чоловіка вона
тремтить вся, точно її лихоманка б’є; бліда така, бігає по дому, точно чого шукає. Очі як у схибленою! Нещодавно вранці почала плакати, так і ридає.
Починається гроза. Під дах галереї знову збирається народ, серед них – Кабанова, Тихон і ворушка Катерина.
Тут же з’являється божевільна стара пані. Вона загрожує Катерині геєною вогненної і пекельними муками. Знову гримить грім. Молода жінка не витримує і зізнається чоловікові в зраді. Тихон розгублений, свекруха зловтішається:
Що, синку! Куди воля-то веде! Говорила я, так ти слухати не хотів. Ось і дочекався!
