Перша заповідь
Ми знаємо заповідь “не вкради”. Але вона не є першою за рахунком. Яка ж перша?
“Я Господь, Бог твій… Нехай не буде в тебе інших Богів перед лицем Моїм”.
Бог єдиний. В Ньому вся мудрість. В Ньому – життя. Крім Нього, немає інших Богів. З волі Божої світить сонце, йде дощ і піднімається вітер. З волі Його росте трава, повзають мурахи, співають птахи. З волі Його є ми. Ми здорові, можемо ходити, говоримо, думаємо, дихаємо, – все це завдяки Богу. Тільки Він вправі розпоряджатися нашим життям, бо і є життя.
Господь дає кожному стільки, скільки потрібно. Він не дасть хреста вище людських можливостей. Все, що ми маємо, дав нам Бог. І Він же вправі забрати Свої дари, коли вважатиме за потрібне.
Друга заповідь
Думаєте, що це заповідь “не вкради”? Немає. Друга заповідь, якщо коротко говорити про неї, свідчить: “Не сотвори собі кумира”.
Є тільки один кумир – це Господь. Творець неба і землі. Все інше – це Його творіння. Не можна обожнювати творіння замість Творця.
Господь піклується про нас завжди. Вже те, що Він дозволив кожному жителеві землі народитися, побачити світ, створений Богом, хіба не привід для подяки та прославлення? Але що ми робимо, замість того щоб принести подяку Богові?Нарікаємо на Його промисел про нас. Або думаємо, що допомогти нам можуть люди. Якщо ми вважаємо, що наш Творець не здатний допомогти, то невже творіння – люди – сильніше Бога? Вони можуть вирішити ту проблему, яку, як нам здається, не здатний вирішити Творець світу? Навряд чи. Богові під силу все, і сподіватися на Його допомогу, просити про неї може кожен.
Створити собі кумира на землі, поклонятися людині чи ідолу – гріх і велика дурість. А ще страшніше і абсурдніше поклонятися тому, що людина створив сам. Наприклад, якийсь багач сколотив капітал. Він це зробив, тому що Бог дозволив. І починає такий володар капіталу гордовито піднімати ніс, трястися над своїми грошима, поклонятися їм, ніби божеству. Не безглуздо? Вважати ідолом те, що завтра може знецінитися відразу. І це замість того, щоб подякувати Богові.
