Дев’ята
“Не вкради”, “не обмани”, “не убий” – ці заповіді є дуже важливим законом на життєвому шляху кожної людини. А яка дев’ята заповідь? Не вимовляй помилкового свідчення на ближнього. Тобто не обмовляй іншої людини.
Коли ми брешемо щодо себе, ми це знаємо. А коли ми клевещем на іншої людини, він може і не знати про це. І вся грязь наклепу, вся мерзота залишається на нас. Це по-перше. По-друге, Бог є Свідком цього наклепу. І одного разу правда вийде назовні, зганьбивши і викривши наклепника.
Звернемося до притчі на цей рахунок.
В одному селі жили два сусіди: Цибулі та Ілля. Лука не любив Іллю, бо той був працьовитою людиною. Сам же Лука – ледар і гіркий п’яниця. І ось одного разу заманулося йому обмовити працьовитого сусіда. Пішов Лука в суд і приніс неправдиві відомості про те, що нібито Ілля царя паплюжить.
На суді Ілля захищався, як міг. Але бачачи, що все це марно, обернувся до сусіда і сказав йому, що Бог відкриє його брехню проти сусіда.
Іллю уклали в темницю. А Лука повернувся додому. І що ж він побачив? Його старенький батько впав у багаття і спалила собі обличчя. У жаху Лука згадав слова Іллі. Кинувся до суддів і зізнався у своєму злочині. Так поніс наклепник два покарання: від Бога і від суду, бо Іллю відпустили, а брехливого Луку уклали в темницю.
