Основні дидактичні принципи навчання

Поняття дидактичних принципів навчання в педагогіку ввів творець всім нині відомої класно-урочної системи Ян Амос Коменський (1592-1670 рр..). З часом зміст цього терміна змінювалося, і в даний час під дидактичними принципами розуміються такі ідеї, методи і закономірності, які організовують навчальний процес таким чином, що навчання здійснюється з максимальною ефективністю.

Основні дидактичні принципи

Спрощено цей термін можна розуміти як список головних вимог до організації навчання. Основні дидактичні принципи мають наступний вигляд:

Принцип спрямованості обумовлений потребою соціуму в виробництві всебічно розвиненою і складною особистості. Реалізується за допомогою складання комплексних програм навчання і реалізації їх на практиці, що сприяє інтенсифікації навчального процесу, підвищення його ефективності та вирішення на уроці широкого кола завдань.

Принцип науковості передбачає відповідність отриманих на уроці знань науковим фактам. Це досягається створенням підручників і додаткових матеріалів з урахуванням змін, що відбуваються в науці. Оскільки час уроку обмежена, а учні в силу віку не здатні сприймати складну інформацію, одна з головних вимог до підручника полягає у виключенні спірних і неперевірених теорій.

Принцип зв’язку навчання з життям, тобто надання учням таких відомостей, які вони згодом зможуть реалізувати в побуті або виробничої діяльності.

Принцип доступності передбачає, що в освітньому процесі будуть враховуватися вікові та психологічні особливості класу. Як перенасиченість складними поняттями, так і навмисно спрощений мова призводять до занепаду мотивації і зацікавленості школяра, тому основним завданням стає пошук необхідного рівня складності.

Принцип активності в навчанні. З дидактичної точки зору учень повинен виступати суб’єктом освітнього процесу, а нові знання найбільш ефективно засвоюються при самостійній роботі. Тому представляється необхідним створювати на уроці ситуації, в яких учень змушений висловлювати свою точку зору та аргументувати її.

Принцип наочності, що включає в себе не тільки демонстрації плакатів, схем та ілюстрацій, а й проведення різних експериментів і лабораторних робіт, що в сукупності призводить до формування абстрактного мислення.

Принцип комплексного підходу до теми, що реалізується у відповідності з її змістом і містяться в ній завданнями.

Ефективність освітнього процесу досягається лише із застосуванням всієї системи дидактичних принципів навчання. Питома вага окремого пункту може бути меншим або більшим залежно від досліджуваного предмета або теми, однак він повинен бути присутнім в тому чи іншому вигляді.

Особливості реалізації дидактичних принципів навчання в дошкільній педагогіці

На даному етапі дитині прищеплюються основи знань і норм поведінки, що певною мірою полегшується високою швидкістю формування особистості в цей період. Однак процеси розвитку інтелектуальної та психологічної сфери необхідно контролювати з позицій гуманності і интегративности, не забуваючи про те, що дошкільник теж суб’єкт освітнього процесу. Тому в сучасній дошкільній педагогіці превалює точка зору, відповідно до якої навчання має вестися цікавою і значимою для дитини формі.

Основні дидактичні принципи навчання дошкільнят по суті збігаються з загальнотеоретичними: освітній процес повинен бути доступним, системним, сприяти розвитку і вихованню. Однак досвід показує, що на даному етапі необхідно введення принципу міцності знань. Суть його полягає у взаємозв’язку одержуваних від педагога знань з повсякденним життям. Досягається це виконанням практичних завдань, що, до того ж, сприяє формуванню навичок виконання навчальних завдань.

Зміст освітніх програм для дошкільнят

Методичні рекомендації для викладачів дошкільних освітніх установ припускають, що дитина в підсумку буде засвоювати знання з двох основних взаємопов’язаних джерел:

• побутове взаємодія з навколишнім світом;
• спеціально організовані заняття.

Згідно з дидактичним принципам процесу навчання в дошкільному освітньому установі, обидва джерела мають бути представлені трьома блоками: предметний світ, живий світ і світ людей. При отриманні цих знань вирішується широке коло завдань. Зокрема, це накопичення досвіду в процесі практичного освоєння знань і усвідомлення дитиною свого місця в світі і суспільства. Важливу роль відіграє оволодіння комунікативними навичками і підвищення загального рівня культури.

Особистісно-орієнтована модель взаємодії

Реалізація дидактичних принципів навчання в дошкільних закладах передбачає наявність довірчих відносин між дитиною та педагогом. Останній не повинен перетворюватися на наглядача і жорстко контролювати своїх підопічних, інакше це призведе до замикання дитини в собі, а його творчий потенціал і пізнавальні можливості не будуть здійснені на практиці. При цьому м’які форми контролю і керівна роль викладача цілком реалізуються у суб’єкт-об’єктної моделі взаємодії, коли викладач у відповідності з темою відбирає потрібний матеріал і пропонує дітям різні шляхи знайомства з ним.

Більшого значення для розвитку фантазії, образного мислення та навичок комунікації відіграє об’єкт-суб’єктна модель, в якій учасники освітнього процесу як би міняються місцями. Діти самостійно вивчають запропоновану проблему, роблять висновки і повідомляють про неї вчитель. Не рекомендується втручатися в цей процес, навіть якщо дитина йде свідомо помилковим шляхом: помилки теж відіграють значну роль у накопиченні досвіду.

Третя модель передбачає суб’єкт-суб’єктна взаємодія, тобто викладач і дитина рівні у своїх можливостях і вирішують проблему спільно. При таких відносинах стає можливим обговорення шляхів вирішення проблеми в самому процесі їх знаходження.

Використання цих моделей варіюється в залежності від об’єкта і форм його вивчення. Дидактичний принцип доступності навчання визначає існування таких способів отримання нової інформації, як екскурсія, експеримент або гра. У першому випадку вчитель не залишається іншого виходу, як застосувати суб’єкт-об’єктну модель, щоб направляти та утримувати увагу дітей на нових предметах вивчення або продемонструвати вже відоме з несподіваного боку. Зате при проведенні експерименту важливіше вислухати думку групи, що відповідає об’єкт-суб’єктної моделі, а гра передбачає рівноправність всіх її учасників, тобто діє суб’єкт-суб’єктна стратегія взаємодії.

Дидактичні ігри

Цей спосіб навчання викликає найбільшу зацікавленість дітей і одночасно є стимулом до пізнавальної діяльності. Викладач організує діяльність групи, встановлюючи правила, в рамках яких діти повинні знайти рішення поставленого перед ними завдання. Головна особливість дидактичних ігор полягає в тому, що вони не мають жорсткого сценарію розвитку подій, а дозволяють дитині перебирати всі можливі варіанти в пошуках кращого.

При цьому гра може з віком дитини ускладнюватися, містити в собі елементи професійного праці: малювання, ліплення і так далі. Особливу роль у цьому відіграє прагнення дитини імітувати дії дорослих: готових, прати, прибирати в кімнаті. Дидактична гра, таким чином, стає одним з етапів формування установки на працю.

Дидактика середньої і вищої школи

Леонід Володимирович Занков на рубежі 60-70-х років минулого століття сформулював додаткові дидактичні принципи процесу навчання. Виходячи з точки зору, що навчання повинно випереджати розвиток дитини, щоб підготувати його до самостійного пізнання світу, він пропонував свідомо завищувати рівень вимог до школярів. Інший принцип Занкова: новий матеріал повинен вивчатися швидко, причому темп повинен весь час зростати.

Базою для пізнання світу є багаж теоретичних знань, тому методика Занкова наказує приділяти більше часу саме цьому аспекту освітнього процесу. Учитель повинен займатися розвитком кожного школяра, не оминаючи своєю увагою самих слабких.

Система Занкова слід основним дидактичним принципам навчання в тому, що вона є особистісно-орієнтованою. Це випливає з установки на довіру до сил учнів: швидке і глибоке засвоєння матеріалу сприяє тому, що вони готові до отримання нових знань. Окремо обмовляється право школяра на помилку. Це привід не до зниження оцінки, а задуматися всім класом над тим, чому була допущена така помилка саме на цьому етапі розв’язання задачі. Вивчення і спільне обговорення неправильних стратегій сприяють тому, що в майбутньому школяр буде відразу їх виключати.

Особливості навчальних завдань

Одне з найважливіших вимог системи Занкова полягає у неприйнятті зубріння. Виконуються в класі і самостійно вправи повинні навчати дитину навичкам виділення загальних рис, класифікації та аналізу вхідних у нього елементів. Тут можливі як дедуктивний (від загального до часткового), так і індуктивний (від частковостей до узагальнення) підходи.

В якості прикладу можна навести тему визначення роду несклоняемых іменників на уроках російської мови. Учням можна запропонувати визначити для початку, як ведуть себе запозичення в російській мові, поміркувати над тим, чому одні підключаються до системи відмінювання, а інші ігнорують її. Висловлювання учнів в результаті сумуються викладачем, і на їх підставі виводиться нове правило.

Профільне навчання

Розроблені Занковым специфічна дидактика і дидактичні принципи навчання нового покоління лягли в основу концепції поглибленого або профільного вивчення окремих предметів у середній школі. Цей підхід дозволяє учню вибрати один з освітніх комплексів, який передбачає виділення більшого часу на його предмети за рахунок скорочення годин на інші. Інший елемент профільної системи полягає у введенні в навчальний план додаткових занять, не передбачених загальноосвітніми програмами, на яких буде відбуватися поглиблене вивчення конкретної теми. Останнім часом популярним стає також впровадження в процес навчання до індивідуальних програм.

Основна проблема полягає у знаходженні балансу між загальноосвітніми і профільними курсами в змісті навчання. Дидактичні принципи вимагають такого підходу до освіти, де всі мали б рівні стартові можливості і отримували необхідні ресурси для вираження своїх здібностей і інтересів. Дотримання цього правила є основою подальшого вибору професійної орієнтації. Профільна система дозволяє реалізувати дидактичний принцип наступності між середньою та професійною освітою.

Принципи професійного навчання

На етапі вищої школи співвідношення питомої ваги дидактичних принципів навчання всередині їх системи змінюється. Це не скасовує застосування їх у комплексі, однак ігрові види діяльності явно відступають на другий план, реалізуючись хіба що у розігруванні типових ситуацій.

Насамперед, дидактика професійного навчання вимагає, щоб освітні норми відповідали поточним станом виробництва. Це досягається шляхом додавання нової інформації в теоретичний курс і використанням практичних занять сучасного обладнання. З цих вимог логічно випливає дидактичний принцип розвиваючого навчання: студент не тільки досконало повинен знати існуючу виробничу базу, але і бути готовим самостійно сприйняти її подальший розвиток.

При встановленні зв’язку між теорією і практикою необхідна реалізація принципу наочності. Теоретичний курс обов’язково повинен супроводжуватися наочними схемами та ілюстраціями.

Неодмінним елементом вищої освіти є наявність виробничої практики, де студенти отримують можливість перевірити і закріпити отримані знання.

Нарешті, самостійна робота відіграє в процесі отримання професійної освіти чи не найважливішу роль. Навіть самі якісні лекції і великий курс практичних занять не сприяють такому міцному оволодінню необхідними знаннями, як самостійні заняття. Тільки завдяки їм складаються навички планування трудового процесу, отримання необхідної інформації з технічної документації, контролю своєї праці і вміння брати на себе відповідальність.

Значення дидактичних принципів

Завдяки дидактиці здійснюється комплексне оволодіння новими знаннями, а навчальний процес орієнтований на особистість учня. Практично всі дидактичні принципи навчання реалізуються в предметних курсах: який-то в більший мірі, в якій-то – в меншій. Проте їх застосування в сукупності дозволяє створити із дитини особистість, готову до самостійного пізнання світу і себе, здатну до професійної діяльності і приносить користь суспільству.