Слово
Аналізуючи основні жанри давньоруської літератури, окрему увагу приділимо речі. Воно являє собою різновид жанру давньоруського красномовства. В якості прикладу його політичної варіативності назвемо «Слово о полку Ігоревім». Дане твір у багатьох істориків викликає серйозні спори.
Причина в тому, що не вдалося зберегти оригінальний варіант цього твору, залишилася тільки його копія.
Історичний жанр давньоруської літератури, до якого можна віднести і «Слово о полку Ігоревім», вражає незвичністю прийомів і художніх засобів.
У цьому творі порушено хронологічний традиційний варіант розповіді. Автор спочатку переноситься в минуле, потім згадує про сьогодення, використовує ліричні відступи, які дають можливість вписувати різні епізоди: плач Ярославни, сон Святослава.
“Слово” містить різні елементи усної традиційної народної творчості, символів. У ньому є билини, казки, наявності і політична підоснова: руські князі в боротьбі з спільним ворогом об’єднувалися.
«Слово о полку Ігоревім» належить до числа книг, які відображають ранній феодальний епос. Воно знаходиться в одному ряду з іншими творами:
- «Пісня про Нібелунгів»;
- «Витязь в тигровій шкурі»;
- «Давид Сасунский».
Ці твори вважаються одностадиальными, належать до однієї стадії фольклорно-літературного формування.
У «Слові» об’єднані два фольклорних жанру: плач і слава. Через весь твір відбувається оплакування драматичних подій, прославлення князів.
Подібні прийоми характерні і для інших творів Давньої Русі. Наприклад, «Слово о погибелі Руської землі» є з’єднанням плачу вмираючої землі руської зі славою могутнього минулого.
Як урочистій варіації давньоруського красномовства виступає «Слово про Закон і Благодать», автором якого є Митрополит Іларіон. Це твір з’явився на початку XI століття. Причиною написання стало закінчення будівництва в Києві військових укріплень. У творі закладена ідея цілковитої незалежності Русі від Візантійської імперії.
Під «Законом» Іларіон зазначає Старий Завіт, відданий іудеям, не підходить для російського народу. Бог дає Новий Завіт, званий «Благодаттю». Іларіон пише про те, що як шанують у Візантії імператора Костянтина, також російський народ поважає князя Володимира Красне Сонечко, що хрестив Русь.
