Імпортозаміщення по-царськи
Здійснити свій задум в повній мірі Петро не зміг. Не встигнувши домовитися з монархами Європи про створення коаліції проти Туреччини, цар змушений був повернутися в Росію – у Москві спалахнув розпалюваний Софією стрілецький бунт. Пригнічували його суворо – тортурами і стратами.
Усунувши неугодних, цар взявся за перетворення держави. Реформи Петра Першого в ті роки були спрямовані на підвищення конкурентоспроможності Росії у всіх сферах: торговельної, військовій, культурній. Крім дозволу на продаж тютюну, введеного в 1697-му, та указу голити бороди, сприйнятого сучасниками як наругу, повсюдно по країні почали проводити рекрутський набір на військову службу.
Стрілецькі полки були розпущені, а в солдати (рекрути) набирали не тільки росіян, але й іноземців. Засновувалися і розвивалися інженерні, навігаційні, медичні школи. Велике значення також Петро надавав точних наук: математики, фізики, геометрії. Фахівці потрібні були свої, а не іноземні, але зі знаннями не нижче.
Крім сирих продуктів, торгувати з іноземними купцями було практично нічим: ні свого металу, ні тканин, ні паперу – все купувалося за кордоном за великі гроші. Перша реформа Петра Першого, спрямована на розвиток власної промисловості, полягала в заборону на вивезення з країни кількох найменувань сировини, наприклад льону. Сукно та інші тканини повинні були виробляти у власній державі. Гардероб царя шився виключно з російських тканин. Повстяні капелюхи, панчохи, мережива, вітрильне полотно – незабаром з’явилося все своє.
Будувалися і розвивалися, правда, повільно і практично без відчутного доходу, мануфактури і фабрики. Прибутковими виявилися лише рудники. В околицях Москви будували заводи, куди привозили здобуте в Сибіру сировину, і тут відливали гармати, рушниці, пістолети. Але розвивати гірничу промисловість далеко від гір було нерозумно. Залізоробні заводи облаштовувалися в Тобольську і Верхотурі. Відкривалися срібні рудники, вугільні шахти. Виробничі підприємства відкривалися всюди по країні. До 1719 році тільки в одній Казанської губернії функціонували 36 ливарних заводів, на три менше, ніж у самій Москві. А в Сибіру славу Росії кував Демидов.
