Статут ООН
Досить часто в політичній сфері згадуються принципи, закріплені Статутом ООН. При цьому звичайно маються на увазі основні міжнародно-правові положення, що регулюють міждержавні відносини. Треба сказати, що Статут ООН можна вважати не тільки документом, що регламентує роботу Організації Об’єднаних Націй, але й джерелом принципів міжнародного права.
Багато юристи відзначають, що, незважаючи на те, що основні положення, закріплені в Статуті, відносяться переважно до діяльності ООН, взаєминам його членів, їх зміст в дійсності набагато ширше.
По-перше, у цьому нормативному акті закріплені окремі принципи міжнародного гуманітарного права, сформульовані ще до прийняття Статуту. Йдеться, зокрема, про суверенній рівності держав, невтручання у справи іншої держави.
По-друге, окремі принципи стали загальновизнаними тільки після прийняття Статуту. До його твердження ці положення у практиці міждержавних відносин не використовувалися. Йдеться, зокрема, про засади самовизначення народів, незастосування сили. Вони виникли під впливом швидко мінливої міжнародної обстановки. При цьому становлення і вироблення порядку застосування принципів міжнародного права вимагають певного часу.
Про самовизначення народів згадується ще в документах від 1920 р. Тоді СРСР підписав з низкою азіатських країн міжурядові договори. Принцип міжнародного права про самовизначення народів, проте, став загальновизнаним саме після прийняття Статуту ООН.
Незважаючи на те що основні положення, що регламентують міждержавні відносини та закріплені Статутом, адресовані переважно членам ООН, представники світового співтовариства стали вважати, що їх дія поширюється на всі країни або безпосередньо після їх прийняття (як принцип незастосування військової чи іншої сили), або через нетривалий період (як положення про самовизначення).
Представляється, що творці ООН вже на початкових стадіях функціонування Організації були орієнтовані на те, що принципи, закріплені в Статуті, повинні стати загальновизнаними. В пункті 2 статті 6 цього правового документа говориться, що ООН забезпечує здійснення політичних дій країн, що не є її членами, згідно із закріпленими принципами міжнародного права. Це необхідно для підтримання миру і безпеки на планеті.
Треба зазначити, що наведене вище положення не можна розглядати як прагнення ООН нав’язати всім державам правила, розроблені Організацією. Між тим досвід ВІЙНИ показав, що для нормального існування народів необхідно участь усіх членів світового співтовариства в підтримці миру і безпеки на Землі.
