Суверенна рівність країн
Цей принцип означає, що всі держави, виступаючи в якості суверенних утворень, незалежні один від одного і рівні. При реалізації цього положення до уваги не приймається площа території, військова та економічна міць, кількість населення, рівень соціального розвитку та інші обставини.
Державний суверенітет являє собою особливу властивість, що визнається за будь-якою країною. Воно виникає одночасно з утворенням держави і припиняється разом з його зникненням. Державний суверенітет визнається правовим символом політичної та юридичної самостійності країни, повновладдя в межах власної території, незалежності від інших держав.
Зміст суверенітету
Про суверенну рівність йдеться в 1 пункті 2 статті Статуту ООН. Зміст цього принципу розкривається в Декларації від 1970 р., а також у Заключному акті НБСЄ (стосовно до членів “гельсінського процесу”).
Суверенна рівність країн передбачає зобов’язання держав поважати незалежність і територіальну цілісність один одного. Треба зазначити, що дане зобов’язання поширюється і на інших міжнародно-правових суб’єктів.
Суверенна рівність не передбачає механічного збігу відповідальності і прав держав. Основні з них, дійсно, однакові. Однак при укладенні міжурядових угод можуть передбачатися такі обов’язки і права, які у інших учасників міжнародних правовідносин відсутні. Крім цього, представники світового співтовариства можуть за своєю ініціативою обмежувати власні юридичні можливості. При цьому, безумовно, необхідно стежити за тим, щоб суверенітет інших учасників не був обділений.
Суверенна рівність дозволяє країнам самостійно та вільно вибирати і удосконалювати політичні, культурні, соціальні, економічні системи, визначати зовнішньополітичний і внутрішньополітичний курс, вирішувати питання, що стосуються участі в міжурядових угодах і міжнародних організаціях.
Реалізація суверенітету здійснюється за допомогою здійснення незалежних актів, які відображають повновладдя в межах території відповідної держави і самостійність на світовій арені.
