Сумарна радіація: де недостача?
Досить цікавим для розгляду є процес розподілу сонячної радіації. Як вище було згадано, лише близько половини всіх хвиль можуть досягти поверхні планети. Куди ж зникають інші? Свою роль грають різні шари атмосфери і мікроскопічні частинки, з яких вони сформовані. Значна частина, як було зазначено, поглинається озоновим шаром – це всі хвилі, довжина яких менше 0,36 мкм. Додатково озон здатний поглинути деякі типи хвиль видимого для людського ока спектру, тобто проміжку 0,44-1,18 мкм.
Ультрафіолет в деякій мірі поглинається кисневим шаром. Це властиво випромінювання з довжиною хвилі 0,13-0,24 мкм. Вуглекислий газ, пар води можуть поглинути невеликий відсоток інфрачервоного спектру. Аерозоль атмосфери поглинає деяку частину (ІЧ-спектр) від загальної кількості сонячної радіації.
Хвилі з категорії коротких розсіюються в атмосфері за наявності тут мікроскопічних неоднорідних частинок аерозолю, хмар. Неоднорідні елементи, частинки, чиї габарити поступаються довжині хвилі, провокують молекулярне розсіювання, а для більш великих властиве явище, описуване индикатрисой, тобто аерозольне.
Інше кількість сонячної радіації досягає земної поверхні. Воно поєднує пряме випромінювання, розсіяне.
